Дороті Вебстер Гокслі "Єва", 1927.

Жіноче трактування сюжету - без трагізму, але з невловимим передчуттям жаху і водночас натхненням. Прагнення життя і відмова від кришталевої ілюзії прозорого акварельного неба.

Якби ця робота була написана олійними фарбами, її сила була б втрачена. Легка текстура акварелі і тонкі лінії контуру ідеально передають атмосферу палкого полудня, коли повітря не рухається, стоїть тиша і світ навколо здається несправжінм. Ви ж переживали щось подібне, чи не так?

У продовження теми дітей.
Фото зроблене на ЛГБТ-фестивалі у Клоузері, який нашумів днями через те, що туди навідались ТЦК.

Питання до батьків в першу чергу. Але чому організатори дозволили дитині вхід? І скільки ще дітей та підлітків там було?

Відповідь очевидна, бо саме несформована психіка найкраще піддається впливу та маніпуляціям, через що ЛГБТ активно входять у школи та дитячу літературу. Вони монополізують дискурс, демонізуючи традиційне уявлення про сім'ю, патріотичне виховання та релігійний аспект у формуванні особистості.

Чому казати дітям, що сім'я має складатися з чоловіка та жінки - це дискримінація та мракобісся, а сексуалізація дітей з раннього шкільного віку - це норма?

Серед підлітків поширюється новий тренд, який можна зустріти не лише в ТікТоці, а й навіть у вітчизняних новинах - квадробіка. Взагалі квадробіка це вид бігу - на чотирьох кінцівках, але зараз він набуває нового змісту, адже відноситься тепер до новго явища, яке має й іншу назву - фурі, теріан. Суть його полягає в тому, що люди (а переважно саме діти та підлітки) імітують вигляд та поведінку тварин, одягають маски, накладні вуха, лапки-рукавиці. Кажуть навіть про те, що квадробери вадаються до агресії і нападають на інших людей, кусаючи їх.

Коли я побачила це, то відразу відчула уловлену "хвилю", адже останнім часом іноді роздумую про питання диференціації людини, відділення психічного від тілесного (думаю, напишу про це згодом, зараз все це у зародковому вигляді). Реалії постмодерна, власне, інакшого і не пропонують.

Постмодернізм у втіленні гендерної теорії зіграв величезну роль у тому, аби розхитати потенцію людської цілісності, і заявив, що психічна сфера є незалежною від тілесності, а згодом - що тіло може бути змінене під вимоги психіки.

Донедавна ці експерименти відбувалися в рамках людськості і стосувалися сексуальності. Але дискурс звільнення не передбачає кінцевої точки, тож тепер обмежувальним фактором стає не тіло (як це є в гендерній теорії), а сам концепт людини. Якщо гендер нівелює стать, то новітні тренди і подальша їхня концептуалізація ставить під питання саму людину.

Поки що це відбувається у реальному житті і цифровий світ лише відображає ці процеси, але зовсім скоро сама цифрова реальність стане новим інструментом "емансипації" і ми будемо споглядати появу нових сутностей, що будуть заперечувати свою матеріальну феноменологічність. Після заперечення людини піде заперечення матерії.

Але повертаємось до квадробіки. Мені здається, тут дещо віддає ідеями post human, тобто переконанням у тому, що людина веде цей світ до загибелі і тому має бути знищена. Ототожнення себе з тваринами є своєрідною несвідомою "індульгенцією" від наслідків експериментів картири світу, у центрі якої постала людина. А головними носіями цього тренду стали діти та підлітки, адже саме вони є найбільш вразливими і чутливими до зрушень зовнішнього світу, а тому їхня психіка несвідомо вловлює інтенції глобального інформаційного простору. Вони дивляться на нас, дорослих, і бачать розгубленість та відчуття провини, які ми не визнаємо.

Власне, цей тренд говорить лише про одне - про те, що західне концептуальне поле несе ризики для нас самих і робить це саме через юні покоління. І проблема не лише у пропаганді деструкції та девіації, які відбуваються за рахунок грантового фінансування "зверху" та безперешкодному циркулюванню інформації "знизу", а у загальній атмосфері нашого буття, яке дитячою наївністю та чутливістю сприймається дуже гостро. Зовнішні формальні ознаки цивілізованості та технічного прогресу не можуть приховати реальної проблеми, з якою зустрічається сучасне людство.

Друзі, хочу поділитися з вами радісною новиною. Я доєдналась в якості резидента до Кабінету Експертів від @vsirazom - спільноти різногалузевих спеціалісті, які переймаються актуальним станом речей як у своїх сферах, так і загалом інтелектуальним полем сучасної України.
https://vsirazom.ua/cabinet/residents/urazbaieva-anastasiia/

На сайті зібрана моя публіцистика різних років, яка загубились на просторах інтернету, а також деякі мої великі статті на тему культури. Нові спеціалізовані матеріали також будуть публікуватися там. І ці кроки стають можливими завдяки вашій підтримці.❤️Далі буде!

Останні пару місяців читала деякі твори Платона та Арістотеля і заново перевідкрила для себе цих авторів. Читаючи їх вперше в рамках написання магістерської роботи моя увага була зосереджена на окремих аспектах, а тому осягнути їх більш повно мені не вдалось. Зараз їхнє прочитання відбувається в рамках теми моралі та свободи, а тому і розбір відбувається на іншому рівні і у співвідношенні до життя. Окрім того, що це приносить велике задоволення, я винесла деякі висновки, які будуть корисними на практичному рівні.

Це мої особисті роздуми, які не претендують на вичерпність та істинність. Також це може "не зайти" людям, які пізнають світ через віру. Я у своїх пошуках часто рухаюсь через раціо і саме для такого шляху ці висновки можуть мати користь.

Зазвичай цих авторів подають хронологічно і в цьому є свій сенс, якщо ми вивчаємо їх в розрізі історії. Але якщо взяти за основну мету самовиховання і самовдосконалення, то треба працювати ретроспективно - від Арістотеля до Платона.

Арістотель, на мою думку, виводить свої концепції з реального життя, а тому вони є дуже зрозумілими і практичними. Його акцентуація на етичних засадах, тобто на відношенні людини до світу та інших людей, змушує пропускати написане ним крізь себе і це має значний терапевтичний ефект. В етичних питаннях Арістотель звертає нашу увагу на здатність до вчинків, вільного вибору та розсудливості. Саме остання забезпечує доброчесність у вигляді серединності (тобто, не впадання у крайнощі), а тому і доброчесні вчинки, адже вони є такими через доброчесну мету - істинне благо.

Але саме з визначенням мети є великі складності, адже людина може бути підвладна пристрастям, шалу чи потягу і не прагнути істинного блага (хоча вважати протилежне), обертаючи чесноти на крайнощі. І ось тут якраз на допомогу може прийти Платон.

Він навпаки життя виводить з ідеї і цим самим змушує замислитись про нашу картину світу. Платон відкриває нам сферу духовного зростання, тобто шлях до істинного блага. Але чому спочатку Арістотель? Я вважаю, що він створює міцну етичну базу, виховуючи людину в дусі дотримання міри та відповідальності за себе. Лише усвідомлюючи своє співвідношення зі світом та вплив наших вчинків на нас самих, ми будемо готові до духовних пошуків, які без відповідного підґрунтя мають великий ризик перетворитись у крайнощі.

Це можна побачити на багатьох прикладах, від сект до фанатичного зацікавлення духовністю у прочитанні Нью-Ейдж, де люди впадають у світ ілюзій (сприймаючи це за світ ідей, тобто прагнуть уявного блага), не здобуваючи розсудливості та відчуття міри. Або у заміщенні духовної сфери ідеологічною - істинне благо таким чином поступається місцем запропонованому уявному благу. Не маючи належної етичної складової такі люди легко вдаються до того, аби "вписати" реальне життя в ілюзію. Платон, у свою чергу, вчить бачити прояв ідеального в реальному.

Якщо дозволите грубість, то Арістотель - це психотерапевт, а Платон - духовний наставник. Лише розібравшись з практичними проблемами нашого взаємозв'язку зі світом та людьми (у чому допомагають психотерапевти), ми будемо здатні до сприйняття глибших сенсів (тоді і з'являється наставник). Звісно, говорячи про реальних людей, це працююча схема, коли і психотерапевт, і наставник є доброчесними, тобто розсудливими та з відчуттям міри. Інакше це буде лише перетікання з однієї ілюзії в іншу.

Ханна Арендт пишет Хайдеггеру
в 1972 году:

В мае я снова еду в Чикаго, в июне буду опять в Нью-Йорке, где мне придется возиться с присвоениями степени почетного доктора, в этом году я получила их пять — инфля­ция, которой мы обязаны абсолютно обезумевшему женскому движению.
На будущий год, как я предвижу пойдут гомосексуалисты.