Мені тут в коментарях запропонували зробити листівку з Кобзарем. Власне, а чому ні? 🤔

Але це також чудовий привід дізнатися про ваших улюблених постатей, які я могла б використати для створення нових листівок чи іншої поліграфії.

Тому пишіть у коментарях під цим постом тих діячів (з будь-якої сфери), яких ви вважаєте цікавими/важливими, які також цінуються у вашому оточенні і продукцію з зображенням яких ви потенційно придбали б (за донат).

Це вже навіть несмішно. Український інститут національної пам'яті і особисто Антон Дробович вже остаточно себе дискредитували як наукову інституцію та її очільника, що здатні працювати з дискурсом пам'яті. На головний орган ліволіберальної пропаганди УІНП поки не тягне, але цим людям точно вже не можна працювати у публічному полі з нашими історичними втратами і здобутками.

Хоча, враховуючи всі ліволіберальні "нововведення" останніх воєнних років, може скластися підозра у тому, що наявний держапарат з сумнівною легітимністю поступово проявляє свій ідеологічний вектор і вирішив робити це через УІНП.
ЗАТЕ ВЖЕ НЕ СОВОК!

"Веселка над водою" - це таке майбуття нам малюють наші державні чини?

Я думала, вчорашня новина про "веселку над водою" мене вивела з себе. Але я помилялась. Зізнаюсь, що реально недооцінювала до кінця всратість нашої влади.

Тема демографії, хоч і є однією з таких, що найчастіше обговорюється, але до сих пір не отримувала належної уваги від влади. Ах, так, мабуть депутати довго петрали до того, яким чином можна заробити на цій проблемі!

Про демографію записують окремі ефіри чи постійно згадують у прив'язці до економічних проблем та обороноздатного потенціалу. Представники різних сфер вже вздовж і впоперек розглянули різноманітні варіанти вирішення цього питання, запропонувавши безліч рішень, які б стимулювали людей народжувати дітей. Але завжди тонкою червоною лінією йдеться про недовіру до держави та економічну нестабільність. І наші "слуги", вочевидь, вирішили їх посилити, проігнорувавши будь-які конструктивні пропозиції.

Податок на бездітність у воюючій країні - це одне з найбезглуздіших рішень. Чергова спроба забрати у людей не лише гроші, а й право на особисте життя. Пани депутати в курсі взагалі, яка середня заробітна плата по містах? Які ціни на базовий прожитковий мінімум у вигляді продуктів, оренди квартири, комуналки? Скільки вартує догляд та виховання дитини? Я вже мовчу про те, що на фоні війни у багатьох жінок через стрес частіше загострюються гінекологічні проблеми, які аж ніяк не полегшать вагітність. Чоловічих проблем, впевнена, теж набереться.

Сподіваюсь, що цей прояв тупості та жлобства нашого політиканства не отримає подальший розвиток, як і пропозиція "податку на розкіш" на дохід від 20к грн. від головної бюджетниці Роксолани Підласої. Інакше це просто якась політична диверсія і руйнація державності зсередини. Хоча, чому дивуватися, якщо головний збирач податків є російським агентом і вже давно вичавлює останні соки з народу?

Автор законопроекту відкликав його. І слава Богу. Але сам факт появи такої ініціативи не прибавляє довіри.
https://www.tg-me.com/ragnarockkyiv/69581

Вчора забрала з пошти нові книги, серед яких була "Сльози і святі" Еміля Чорана від @shrapnel_publisher. Коли розпаковувала, нічого не помітила, а вранці на підлозі знайшлося послання, яке випало з книги. Ранкове нагадування для продуктивного дня.💫

Доволі часто помічаю одну проблему, яка заважає предметно обговорювати те чи інше питання - нездатність розрізнити глобальне та окреме. Коли стверджується велика проблема, що стосується всієї системи, відразу хтось починає захищати окремі винятки, мовляв, не ображайте, не всі такі. Але і навпаки, коли зосереджуєшся на розгляді окремого аспекту та його недоцільності, знайдуться люди, які будуть уводити розмову в безпредметні обговорення ефективності всієї системи (часто в теорії).

В першому випадку стає неможливим констатувати несправність наявного стану речей, адже винятки нібито доводять, що все нормально. І часто самі винятки сприймають ствердження про проблему системи як особисту образу, скеровуючи обговорення з рівня предмету до рівня "є хороші люди, є погані".

Наприклад, хтось каже, що українська професура не відповідає своєму статусу і породжує проблеми в науці та вищий освіті. Інший обов'язково відповість, що не всі професори такі і не можна всіх під один рівняти. Але якщо ти не можеш констатувати всеохопність проблеми, визнати її безвідносно до винятків, то ти не знайдеш її рішення.

У другому випадку відбувається відмова від контексту, який породив окрему проблему. Нібито констатація проблематичності конкретного факту говорить про твоє неприйняття системи в цілому. При чому уявлення про цілу систему рідко стосується її реального прояву.

Наприклад, хтось скаже, що податок на бездітність в Україні не є адекватним рішенням ні демографічного питання, ні економічних проблем. Інший почне наводити в приклад країни Заходу, де такий податок є, чи загалом говорити про те, для чого потрібні податки і чому нові збори це ок. Подібні "аргументи" не включають в себе пояснення контексту як України (чому для нас це не ок), так і наведених країн (чому у них це ок і які наслідки цього), що знову унеможливулює конкретну розмову про предмет невдоволення.

І таким чином відбувається ходіння по колу, адже все зводиться до пояснення суті проблеми. Вочевидь, марне, бо розуміння від таких типажів рідко досягнеш.

Людям властиво ображатися на світ та його несправедливість, на неможливість здійснення бажань. Але правда в тому, що людина у більшості випадків отримує те, чого бажала, не усвідомлюючи цього. Тому що це відбувається переважно таким чином, що не веде до задоволення від факту отримання бажаного. Чому?

Справа в тому, що наші мрії та бажання несуть дуже екзальтований характер і вищий ступінь ідеалізації. Якщо людина хоче, наприклад, багатства, вона уявляє шаблонний набір образів, які асоціюються з цим благом, але які часто не мають реального підґрунтя. І мрія ця є лише уявним смакування факту потенційного володіння цим об'єктом. І чим сильніше бажання, тим ймовірніше, що отримане людиною благо буде майже ідентичним з мріями, однак лише по формі.

Проблема полягає в тому, що ми потрапляємо до пастки ілюзії, що наявність певного блага зробить нас щасливими. Але щасливими нас робить саме шлях до цього блага, про що ми задумуємось дуже рідко. А тому світ геть не переймається цим і дає людині шлях найменшого спротиву і найімовірнішого досягнення мети. Людина може отримати величезне багатство, але ціною інших аспектів свого життя, бо якщо енергія має зосередитись в одному місці, з іншого вона витікає.

Наведу приклад з власного досвіду. На початку навчального року мого 4 курсу я була геть втомлена, адже після напруженого попереднього року працювала і влітку зовсім не встигла відпочити. Ні фізично, ні психологічно, ні емоційно не була готова до навчання. Весь перший тиждень я не ходила на пари, а моїм єдиним бажанням було просто провести місяць в ізоляції від світу, читати цілими днями книги і вечорами бездумно блукати вулицями.

І що ви думаєте? Я отримала буквально те, чого так хотіла, але ще й у п'ятикратному розмірі! Як? А дуже просто. Того ранку, коли я таки вирішила з'явитись в академії і, як завжди, спізнювалась на пари, на пішоходному переході мене збила автівка. Місяць я провела в лікарні з забороною на книги і телефон, бо не можна було напружувати очі, зате після того, як мене виписали, я весь семестр провела вдома. Мене ніхто не турбував, я могла читати і прогулюватись досхочу. Але вже по завершенню першого місяця вдома мені це все остогидло і до цього не приносило того задоволення, про яке я мріяла. Бо мене тепер турбували потенційні наслідки отриманої травми і владнання глобальних життєвих питань, що постали після події.

Цей епізод фундаментально вплинув на мене. Я відчула силу бажання і якою може бути його ціна. Мені дуже пощастило, що моє бажання було доволі незначним і багато енергії не потребувало, бо ціну за щось більше уявляти навіть не хочеться. Після цього я дуже обережно ставлюсь до своїх бажань і окрім уявлення самого об'єкту хотіння, зосереджую увагу на шляху його досягнення. Якщо я не маю розуміння, як цього досягнути, то подумки промовляю неприйнятні шляхи. Щоб світ знав, що я обираю довгий, але безпечний шлях.

Я не кажу, що не треба мріяти. Тільки великі мрії й ведуть нас життям. Але як тільки ви починаєте конкретизувати об'єкт свого хотіння і зосереджувати на ньому свою енергію, в цей же момент відбувається запуск процесу його отримання. І якщо ви вчасно не почнете пов'язувати бажаний об'єкт з прийнятним для вас шляхом його досягнення, ціна вас, як мінімум, засмутить, якщо не відніме у вас можливість бути щасливим.

Друзі, терміни піджимають важливий збір! Допоможіть донатами та репостами🙏

Kindly reminder вже затасканої тези про те, що фемінізм прагне не досягнути рівноправ'я, а очолити існуючу систему.

У продовження технократичної рівності.

Утвердження рівності-однаковості людей перед машиною навіює ілюзію феноменологічної рівності між людьми та її статус при народженні tabula rasa, що веде до нівелювання значимості вроджених та набутих ознак, які відрізняють одну людину від іншої.

Спочатку такий підхід стосувався класово-майнових ознак і відокремив людину від примату соціо-родового, який визначав її місце і статус у світі/суспільстві. Згодом постало питання статі, яке ділило людей на різні групи в рамках концептуальної класової рівності. Хоча де-факто жінки стали "рівними" чоловікам перед машиною задовго до утвердження цієї рівності де-юре.

І якщо у 19-20 століттях фактор статі обговорювався в рамках політичного та економічного, то сьогодні ця проблема визначається більшою мірою як соціальна і, навість, особистісна. Що статевість як вроджена ознака насправді є вигадкою гетеронормативної науки, яка створює нерівність, а тому має бути ліквідована. Зрештою, будь-яка вроджена ознака в дискурсі (не)рівності веде до поділу людей на групи "проти їхнього вибору", а тому має бути знищена чи переконструйована в рамках критичної теорії.

Такий стан речей веде до відмови людині в її минулому, а тому - і майбутньому. Її набутий досвід має померти разом з нею, адже передати його іншим поколінням це надати їм вроджену ознаку, яка буде відрізняти їх від інших. Саме тому в Радянському Союзі знищувалась пам'ять народу та його матеріальні здобутки, а діти ледь не від народження вилучались з сім'ї для ідеологічного виховання. Саме тому концепт (традиційної) сім'ї є одним з ідеологічних ворогів сучасних лівих, який вони намагаються деконструювати шляхом долучення до його сенсової форми інших конструктів: простого співжиття без дітей, гомосексуальні зв'язки, поліаморія тощо.

Людина, позбавлена минулого та майбутнього, стає ідеальним "гвинтиком", який служитиме техніці. Позбавлення індивіда підтримки та зв'язків, що дають йому онтологічне відчуття несамотності у світі, забирають у нього вищі сенси існування, через що він стає замкнений на своїх інтересах, вважаючи їх задоволення вищим благом. Це водночас робить його вразливим перед силою системи, перед владою техніки і піддатливим до маніпуляцій.

Рівність людей у залежності від машини з практичної сфери нашого буття оформили у соціотворчий концепт рівності людей поміж собою як апріорну істину, що зрощує в людині егоїстичність та позачасовість її існування. А навіщо їй це? Зламаний гвинтик треба лишень замінити на новий.

Круті повороти історії здійснюються на наших очах завдяки силі та непохитності!

Не дивлячись на хейт та перешкоди як всередині України, так і на міжнародному рівні, Азов невпинно працював і доводив вірність своїй справі. Терези справедливості схилились у правильний бік.

Історія Азову це натхнення для кожної людини, якій небайдужа доля Україна. Це історія про світло, яке з'являється навіть після найглибшої темряви. Це сучасне мілітарне уособлення Антонія Великого, який у пустелі самозречення не піддавався спокусам дияволя, який серед численних обіцянок миру та "дипломатичних рішень" обирав ставати сильнішим. І ми теж маємо ставати сильнішими.

Співробітники Посольства США в Україні підтвердили, що 12-та бригада спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України пройшла перевірку, яка передбачена законодавством США, і має право на отримання допомоги від Сполучених Штатів Америки у сфері безпеки.

Це стало результатом тривалої та кропіткої роботи, яку військовослужбовці «Азову» систематично вели в площині боротьби з успішними результатами діяльності російської пропаганди.

Ми вдячні Міністерству внутрішніх справ України, командуванню Національної гвардії України, Посольству України у Сполучених Штатах Америки та всім, хто відкрито або кулуарно долучився до подолання цієї заборони. Брехня про «Азов», котру кремлівський режим роками поширював на Заході, сьогодні зазнала нищівного удару.

Отримання західної зброї та підготовки від США не тільки підвищать боєздатність «Азову», але, що найголовніше, сприятимуть збереженню життів та здоров'я особового складу бригади.

Це нова сторінка в історії нашого підрозділу. «Азов» стає ще потужнішим, ще професійнішим та ще небезпечнішим для окупантів.

Слава Україні!

Вчора в Інстаграмі зробила репост відео, який виклала в сторіс @Dark_Academia_ua (саме відео знайдете в коментарях під цим постом). То була зйомка якогось ЛГБТ-тренінгу для дітей років 10-12, де їм розповідали, що нікого не має турбувати, хто і з ким будує стосунки. Оскільки мій Інстаграм наразі не дуже активний, більшість відгуків були від однодумців, але через репости і відмітки до мене в дірект дійшло пару "повз проходимців", які поставили питання "а що поганого в тому, аби вчити дітей поважати інших?".

Це питання ставлять не обов'язково прихильники гендерного мейнстріму. Часто це можна почути від звичайних людей, які просто погоджуються із загальним твердженням про повагу до інших та право на особисте життя. І пояснити їм суть проблеми складає найбільшу складність, адже використовувати ідеологічні чи філософські аргументи тут не має сенсу - люди, які не занурені у дискурс, нічого не зрозуміють.

Отже, це виклик і цим постом я хочу спробувати надати зрозумілу аргументацію, яку ви можете доповнити в коментарях.

Я не проти того, аби виховувати дітей у повазі до інших людей. Особисто я дуже тригерюсь, коли в мої особисті справи влізають люди, яких це не стосується. Навіть якщо це родичі. Кожна людина сама регулює "рівень доступу" до свого особистого життя. Але це також значить, що людина не повинна проти своєї волі бути залучена в особистий простір іншої особи.

Саме це і відбувається в рамках ЛГБТ-пропаганди - нас змушують знати про інших людей те, чого ми знати не хочемо і не повинні. Більше того, саме це "знання" має виступати фактором поваги, що проявляється у практиці камінгаутів і дискурсу "видимості". Мовляв, якщо ти знаєш, що я представник ЛГБТ і не поважаєш мене, ти гомофоб і мракобєс. Але з якого біса моя повага має з'являтися через чужі вимоги поважати їхні вподобання?

Поважати іншу людину треба не тому, що вона має якісь особливості, а тому, що це в першу чергу така сама людина, як і ти. Повага як базова матриця відношення до світу, звісно, має виховуватись з дитинства і має стосуватися не окремих аспектів, а загального ставлення. Повага до інших людей має багато проявів - від невтручання в особисте життя до викидання сміття у смітники, аби не бруднити місце, в якому ти перебуваєш з іншими людьми.

А от коли мене змушують поважати когось за конкретні особливості, тоді виникає питання - чому я маю поважати тебе за це? Навіщо мені знати твої сексуальні вподобання і чому маю ставитись до них схвально?

І саме в дискурсі поваги криється проблема - нас змушують поважати когось не тому, що повага це ознака здорової та зрілої людини, а тому що та чи інша група має відмінні ознаки, які ми маємо обов'язково приймати позитивно. Це використовується в рамках ідеї інклюзивності в ліволіберальному трактуванні, де в один котел зібрані і жінки, і ЛГБТ, і люди з інвалідністю, і люди різного етнічного походження. А тому, якщо ти не погоджуєшся з насадженням ЛГБТ-мейнстріму, ти автоматично проти інклюзивності як такої і зневажаєш інших людей. Один з найяскравіших проявів безглуздості був матеріал, де йшлося про те, як треба правильно звертатися до ЛГБТ і...ветеранів! Як же ж ми дійшли до такого я розповідала в цьому відео.

Продовження 👇🏻

Початок 👆🏻

А згадане вище відео є прикладом справжнісінької пропаганди. Чому? Під час подібних тренінгів (і загалом в тематичних інформаційних матеріалах) постійно повторюються прості питання і відповіді, які супроводжуються емоціями. Щоб викликати емоції, вони пропонують дітям уявити себе у таких стосунках, потім дають просту відповідь, що це лише їхня справа. І постійно це повторюють. Прості яскраві образи та повторення - класичні інструменти управління масами за Гюставом Лебоном.

Чи є вихованням повторення конкретних тез і відсутність обговорень? Чи дійсно таким чином виховується саме повага? І мова не лише про дітей, які перебувають у фазі активного розвитку та нездатності до глибокої рефлексії, а й дорослих, чия сформована префронтальна кора нібито мала б вберігати їх від маніпуляцій. Але, згадуймо того самого Лебона, який казав, що будь-який натовп керується емоціями і простими рішеннями, чим і користуються ЛГБТ та інші прихильники ліволіберальних ідей.

Зрештою, а чому взагалі нас мають "виховувати" якісь конкретні люди в рамках певної парадигми? Виховання починається і зосереджується в сім'ї, а сім'я, як я нещодавно писала, є один з головним ворогів прогресистів, адже вона є перепоною до перетворення розмаїтого суспільства на гомогенну масу, якій можна легко нав'язувати необхідний порядок денний. Оскільки сім'ї поки знищити важко, вони пішли відразу до дітей.

Отже, я лише ЗА виховання дітей у повазі до інших. Але реальна повага формується з самоповаги, що дає здатність ставити себе на місце інших і думати про світ глобальніше свого індивідуального масштабу. І це має виховуватися сім'єю, а згодом і суспільством шляхом особистого прикладу стосунків людей в ньому. І саме такий приклад є найдієвішим засобом виховання. Так, у кожному суспільстві і багатьох сім'ях є проблеми, які треба вирішувати, але це не здійснюється шляхом пропаганди бачення окремої групи. Я проти підміни понять і монополізації суспільних відносин конкретною ідеологією.