Я із надій будую човен,
І вже немовби наяву
З тобою, ніжний, срібномовен,
По морю радості пливу.

І гомонять навколо хвилі,
З бортів човна змивають мох,
І ми з тобою вже несилі
Буть нещасливими удвох.

І ти ясна, і я прозорий,
І душі наші мов пісні,
І світ великий, неозорий
Належить нам - тобі й мені.

О, море радості безкрає,
Чи я тебе перепливу?
Якби того, що в мріях маю,
Хоч краплю мати наяву.

🖊 Василь Симоненко

♥️ Вірші для душі
👉 Надіслати улюблений вірш

Літа жадань, літа сум’ять і знади!
Усе, усе — водою з-під човна.
Страждай і плач тепер, моя ти сладо,
Журись журбою серця і чола.

Оце і все із поля наших снів.
Скінчилися обжинки навіжені.
Я накосив лиш нервів добрий сніп
Та вимолотив радощів півжмені.

Та ще надія б’ється в голосіннях!
Та ще любов біжить у манівці,
Як та сльоза, підпалена промінням,
По вечоровій стомленій щоці.

🖊 Микола Вінграновський

♥️ Вірші для душі
👉 Надіслати улюблений вірш

Нащо, нащо тобі питати,
Чи я люблю тебе, чи ні…
О, легше серце розірвати,
Ніж знати відповідь мені.

Чи я люблю тебе, — не знаю, —
Спитай вночі у срібних зір,
Весною вслухайсь в шелест гаю,
Вдивися в даль з зелених гір.

Спитай у чайки, що голосе,
Спитай у хмар, що сльози ллють,
Піди на спалені покоси,
Що в раз останній роси п'ють, —

Спитай, бо я сказать безсила…
Я знаю, знаю тільки те,
Що підеш ти — і вирита могила,
І згасло сонце золоте.

🖊 Олександр Олесь

♥️ Вірші для душі
👉 Надіслати улюблений вірш

Це анi добре, нi погано.
Це просто сталося - і квит.
Чужа жоно, чужа кохана,
Пощо ти увійшла в мій світ?

Печаль то вхопить, то вiдпустить.
Очима глип - в сузір'я Риб.
Ми переходимо цю зустріч,
Як переходжуємо грип.

Печаль ця викрутить і вижме,
Лишивши щось на самім дні.
Це все закінчиться за тиждень.
Ну, максимум, за вісім днів.

Розмажем вітер по обличчю
Й цю осінь струсимо з одеж
Бо я ніколи не покличу.
Та ти ніколи й не прийдеш.

🖋️ Олександр Ірванець

♥️ Вірші для душі
👉 Надіслати улюблений вірш

Ви знаєте, що справді цінне нині?
Обійми, усмішки і теплі ніжні руки,
Той голос рідної людини,
Що зігріває душу в час розлуки.

І найдорожчим зараз називають
Лиш тільки те, що не купить за гроші:
Кохані очі, що вночі палають
Й палкі уста шепочуть:"Мій хороший".

Не все ми можемо придбати,
Є речі вищі грошей і майна -
Це свою половинку відшукати,
З якою стежка у житті одна.

🖊 Оля Мацьків

♥️ Вірші для душі
👉 Надіслати улюблений вірш

​​Коли вона сміялась

І кожен раз, коли вона сміялась,
То серце рвалось на шматки,
Від того що було, аж так стискалось,
Що рвалися судин її ниткИ.

Коли вона сміялась, чарувала,
УсмІшкою вбивала їх думкИ,
Коли вона сміялась, добре знала,
Як за спинОю промивають їй кісткИ.

Коли вона сміялась, в душі плач,
Який кричав: "впустіть мене на волю,
Я жити хочу, а не слухати "Пробач",
Впустіть мене, впустіть, благаю й мОлю".

Коли вона сміялась, серце рвалось,
На такі шматки у вигляді як атом,
Що ніхто не допоможе їй, здавалось,
Вирватися з тих залізних гратів.

Коли вона сміятись перестала,
То перестав кричати її плач,
Усе що мучило, вона це поховала,
В глибокому, далекому "пробач"!

Коли вона сміятись перестала,
То й серце вже не рвалось на шматки,
Тоді найгірше те, що у собі ховала,
І те що рвались вен її нитки.

Но раптом вона знову засміялась,
ЯкОсь по-нОвому, неначе в перший раз,
Бо вже коли з минулим попрощалась,
Відкрився шлях в новИй дороговказ.

Тепер, коли вона сміялась,
Вона кохала без страждань,
Вона на щастя сподівалась,
Без всяких виправдань й бажань.

Тепер, коли вона сміялась,
Зрозуміла, так дано,
Коли вже серце відновилось,
Забула все давним-давно.

Автор: Юлія Новосад - @novosad3

♥️ Вірші для душі
👉 Обговорення

Я вознісся над землею,
Неначе птах зіркових дум.
Летів з роздертою душею
З прозорим наміром на сум.

А потім впав десь у пустелі,
Кволав під тиском своїх літ.
І як Сізіф збиравсь по скелі
В надії марній на політ.

Я омивав сльозами рани,
Протерши серце до дірОк.
Возніс на небо всі страждання,
Злетівши згодом до зірок.

Я бачив землю наче хмару
Й перину всесвітів людських.
Пізнав безмежностей багато,
Парфумів, смАків неземних.

А час втікав у даль безмежну
За обрій поглядів земних.
Я бачив смерть таку бентежну
І слухав музику глухих.

За блиском меж цвітучих снів,
Проснувся в морі корабель.
А я почув небесний спів,
Розливши фарбу акварель.

Автор: Просто Pablo - @pabloberyoza

♥️ Вірші для душі
👉 Надіслати улюблений вірш

Голубка війни

Полетіла голубка степами
Свого голуба в полі шукать,
Розридалась, бо ж тими шляхами
На війну він летів воювать.

Відпускала його у нещастя,
І молитву свою промовля.
Щоб не зміг на війні він пропасти,
Оберіг із собою дала.

І молилась голубка щоднини,
За вкраїну і свій рідний край,
Бо боялась лихої години,
Та щоб він не злетів в небо-рай.

Але доля таки не жаліла.
ЗабралА із собою війна.
Біля нього голубка лежала,
Де стояла глибока труна.

Проридала голубка ночами,
Не караючи злих ворогів.
Її голуб з гіркими сльозами
До Небесної сотні злетів.

Автор: Юлія Новосад - @novosad3

♥️ Вірші для душі
👉 Обговорення

​​На болоті спала зграя лебедина.
Вічна ніч чорніла, і стояв туман…
Спало все навколо, тільки білий лебідь
Тихо-тихо сходив кров’ю своїх ран.

І співав він пісню, пісню лебедину,
Про озера сині, про красу степів,
Про велике сонце, про вітри і хмари,
І далеко нісся лебединий спів.

Кликав він проснутись, розгорнути крила,
Полетіти небом в золоті краї…
Тихо-мирно спала зграя лебедина,
І даремно лебідь звав, будив її.

І коли він вгледів, що брати не чують,
Що навік до себе прикував їх став, –
Закричав від муки, вдарився об камінь,
Зранив собі груди, крила поламав.

Чорна ніч чорніла, не світало вранці,
Ввечері далекий захід не палав…
Тихо зграя спала, тихо плакав лебідь,
Тихо кров’ю сходив, тихо умирав.

Аж колись уранці зашуміли хвилі,
І громи заграли в сурми голосні,
Вирвалося сонце, осліпило очі,
Роздало навколо обрії ясні.

Стрепенулась зграя, закричала біла:
“Тут гниле повітря, тут вода гнила!..
А над нами сонце, небо, простір, воля!” –
І ганебно спати більше не змогла.

Зашуміла зграя піною на хвилях.
Зашуміла вітром… ще раз! І – прощай!..
І летіла легко, наче біла хмара,
І кричала з неба про щасливий край.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Тихо, тихо сходив білий лебідь кров’ю,
То, здавивши рани, крила рознімав…
І в знесиллі бився… Зграє лебедина!
Чи хто-небудь в небі лебедя згадав?

🖋️ Олександр Олесь

♥️ Вірші для душі
👉 Обговорення

Нарешті я тебе цілую,
Аж на губах лишився слід.
Тепер печалі я не чую,
Та й на серці тане лід.

Між нами пристрасть запалала,
Душа бринить, немов струна.
До мене доля милосердна,
Бо дала знову сенс життя.

І за тобою я не "сохну",
Я за тобою просто квітну.
Люблю тебе я доленосну,
Таку щасливу і тендітну.

І вдруге я тебе цілую,
Вже на губах лишився цвіт.
Тепер печалі я не чую.
Тепер я чую тільки взліт.

Автор: Просто Pablo - @pabloberyoza

♥️ Вірші для душі
👉 Обговорення

​​Ти приходиш до мене щоночі,
В ту хвилину як міцно я сплю,
Заглядаєш в заплакані очі,
І шепочеш "не плач, я люблю".

Відкриваю заплакані очі,
Навкруги порожнеча одна,
Ти не прийдеш таємної ночі,
Мого щастя нема та й нема.

І тоді коли ранок настане,
Я побачу тебе уві сні,
І коли щось відчую погане
Відкрию я очі сумні.

І нехай. Я не хочу радіти.
Бо ж тебе все нема та й нема.
Я не хочу в коханні горіти,
Коли у душі мене тисне журба.

Та з часом я знову ожила,
І забути тебе я змогла.
Важкий шлях я уже пережила
І почалася біла смугА.

А тепер, коли мені добре,
Ти забув про мене й мій сон.
І тепер, мій шановний сеньйоре,
Я в оточенні нових персон

Не приходиш ти більше щоночі,
В ту хвилину як міцно я сплю.
Не заглянеш в заплакані очі,
І не скажеш "не плач, я люблю".

Автор: Юлія Новосад - @novosad3

♥️ Вірші для душі
👉 Надіслати улюблений вірш

Ти лише подорожній.
Скільки всього було вчинено?
Без сподівань на здобич
ходиш старими хатинами.
Навіть у тому палаці
все вже повбивано зимами.
А коридор – порожній.
І двері
усі
зачинені.


Джерело - @ideya_ye

♥️ Вірші для душі
👉 Надіслати улюблений вірш

Якби знати, що треба жить,
І сподіватись, і бажати,
То жив би так, щоб кожну мить
Для цілі одної віддати,
Щоб і хвилини не згубить, —
Якби знаття, що треба жить!

Якби знаття, що все дарма,
Що в руху вічному створіння
Мети ніякої нема, —
Навіщо радощі й боління,
Навіщо нам і жизнь сама, —
Якби знаття, що все дарма?!

🖋️ Володимир Самійленко

♥️ Вірші для душі
👉 Надіслати улюблений вірш

Топчуть ноги радісно і струнко
Сонні трави на вузькій межі.
В день такий віддатись поцілункам!
В день такий цілим надхненням жить!

П’яним сонцем тіло налилося,
Тане й гнеться в ньому, мов свіча, –
І тремтить схвильоване колосся,
Прихилившись до мого плеча.

В сотах мозку золотом прозорим
Мед думок розтоплених лежить.
А душа вклоняється просторам
І землі за світлу радість – жить!

І за те, що стільки уст палило
І тягло мене вогнем спокус,
І за те, що замінить не сила –
Ні на що – твоїх єдиних уст!

🖋️ Олена Теліга

♥️ Вірші для душі
👉 Надіслати улюблений вірш

Плив гордо яструб в лазуровім морі,
Широко круг за кругом колесив,
А на горі в ожиданні і горі
Лежав я й лету яструба слідив.
Я ждав на ню, свою єдину зорю…
Мов яструб, бистро я сюди спішив,
Від рана жду, думками поле орю –
Нема голубки! Серце біль здушив.
Нема голубки! Тільки яструб в’ється!
Нема голубки! Дарма серце б’ється!
Вже ніч. В розпуці знов я геть пішов.
А за ліском на тій ж горі чекала
Вона весь день на мене, виглядала,
Тужила важко й плакала за мнов.

🖋️ Іван Франко

♥️ Вірші для душі
👉 Надіслати улюблений вірш

Хіба не бачите, що небо голубіє,
Що сонце ранками всміхається ніжніш,
Що вся земля в якімсь чеканні дивнім мліє
І легше дихає, і дивиться ясніш.

Хіба не чуєте, про що вітри шепочуть
І як з зітханнями зливається їх сміх…
Хіба не чуєте, як голуби туркочуть,
Як краплі котяться і падають із стріх.

Хіба не вірите, що скоро день засвіте,
Що сонце наше вже з-за обрію встає,
Що хід його спинить ніщо не зможе в світі
І цвіту нашого ніщо вже не уб’є!

🖋️ Олександр Олесь

♥️ Вірші для душі 
👉 Надіслати улюблений вірш

Що в нас було? Любов і літо.
Любов і літо без тривог.
Оце і все. А взагалі-то
Не так і мало, як на двох.

Ось наші ночі серпень вижне,
Прокотить вересень громи,
І вродить небо дивовижне
Скляними зорями зими!

І знову джміль розмружить квітку,
І літо гратиме в лото.
І знов сплете на спицях плітку
Сторукий велетень Ніхто.

І в цьому днів круговороті,
Де все минати поспіша,
Як та пташиночка на дроті,
Спочине стомлена душа.

– Ліна Костенко

Так трішки літа залишилось:
Щось гомонять собі птахи,
Росою ще отави вмились,
Туман розлігся на дахи.
Хизують барвами химери,
Хмарок обвислих над ставком,
Їх підпудровують гримери,
Пробігши сірим беріжком.
Та сонце дихає в напрузі,
Ріллю цілує за селом,
Там хміль пахучий, на окрузі,
Своїм виблискує чолом.
Ще все живе - барвисто чисте,
В ключі задиристих качок,
Ще достигає цвіт - намисто,
У недописаних казок.
В них оксамитова малина,
Вуста малює до зорі
І коротає час свій днина,
В сумній лелеці на ріллі.
Тепло викручує сорочку,
Терпкому меду на житах,
Готує дуб старезну бочку,
Що загубилась у літах.
У ній заквасить синь небесну,
Змішавши всі земні смаки,
В них пекторалі й світ чудесний
Кладуть картини у сумки.
Так трішки літа залишилось...

🖋️ Леся Утриско

♥️ Вірші для душі 
👉 Надіслати улюблений вірш

🖋️ Тетяна Лесик

♥️ Вірші для душі

Вже небо не таке, як влітку.
В жоржинах вулиці й хати.
Снує павук тоненьку нитку –
Наводить між гілля мости.
В імлі ранковій сяють роси,
На вуха шапку гриб натяг.
Птахи, на крила взявши осінь,
Курличуть журно в небесах.
Пишаються зерном стодоли,
А сіно складено в стіжки.
І пахнуть медом доокола
Земля, і сонце, і грушки.

– Оксана Кротюк