Ти гордо йдеш, лишаючи позаду
Свої сліди, немов осінній дощ.
Я розводжу руками безпорадно
І хочу запитати: «Ну чого ж?»
Я ніби намагаюся зловити
Дощу того краплинку на вікні,
І скло блищить, водою вмите,
А може, то не дощ? А лиш здалось мені.

🖊 Люба Музичка, 1990.
(с) джерело

♥️ Вірші для душі

Ти — вся любов. Ти — чистота,
Довірливість благословенна.
Твоя краса мені свята,
Твоя любов мені священна.

Трояндо неба і землі,
В тобі всі їхні барви грають…
У мене сльози розцвітають,
Цвітуть думками на чолі.

В будинок твій я входжу, наче в сад,
І для тривог моїх, турбот моїх, досад
Мені дарує він красу землі і неба.

Я першим поглядом завжди дивлюсь на тебе,
Тобі присвячую я літ своїх світання,
Весну думок, весну свого кохання.

– Микола Вінграновський

Я закоханий... Люблю!
Не признаюся нікому...
Навіть місяцю ясному,
Тільки, може... солов'ю.

І сказав... А солов'ї
Вітру, хмарам розказали.
І тепер думки мої
Вся земля і небо взнали

– Олександр Олесь

Одну я любив за веселість,
Другу я за вроду кохав,
А третій за сонячний усміх
Квітками дорогу встилав.

Ти зовсім була не вродлива
І завжди, як вечір, смутна...
Чого ж ти з усіх моїх милих
У серці осталась одна?!

– Олександр Олесь

Хто перший помре у гонці:
Відчаю, жаги та грошей,
У світі, де ти завжди у сторонці,
І де ти один без жодних ідей.

@ddforsoul

​​Як би я знав, де ти живеш,
Дивився б крізь вікно знадвору,
Як ти виходиш із одеж,
І входиш в мрію снів прозору.

Я там стояв би цілу ніч,
Щоб знову бачити, як вранці
Злітає сон із твоїх віч,
І ти встаєш в прозорій тканці.

Та я не знаю… Не дано,
Бо ми з тобою не знайомі,
Та чом же те твоє вікно
Горить в космічному огромі?

Коли дивлюсь на небеса,
Я те вікно щоночі бачу,
І сходить золота краса
В мою фантазію чортячу.

– Дмитро Павличко

А вже осінь прийшла у мій сад,
Забагрянила пишний наряд,
Затуманила вись голубу
І ронила у серці журбу.

А вже осінь прийшла у мій сад,
Я ж не кликав її - "Йди назад,
Не обтрушуй зелені гаї
І не стукай у вікна мої."

А вже осінь прийшла у мій сад,
Цвіт кохання замів листопад,
Хоч багато барвистих одеж,
А того, що було не вернеш.

А вже осінь прийшла у мій сад,
І так швидко, і так невпопад,
Все притихло змінилось скрізь,
Я ще літом п'янким не зігрівсь.

Не прошу я дарунків твоїх,
Не шукаю осінніх утіх.
А вже осінь прийшла у мій сад.
"Я ж не кликав тебе, йди назад!"

– Іво Бобул

Ти знаєш, що існують несумісні ноти?
Якось трохи схожі й ми до тих.
І ми трималися за руки, певне доти,
Доки хтось не витримав у них.

Ти наче гама мі бемоль,
Серед клавіш тих любові,
Та знову в серці ці мозолі,
Від мої гами до мажор...

І знову звуки... Клавіш ноти,
Тихенько грає десь у серці,
Яке на спокій так і рветься,
Хоча нехай, бо я не проти...

І ця любов... звучала гучно,
Як те нове фортепіано,
Но нам обом було не знано,
Що... нам обом напевне скучно.

Ох, скучно, знаєш, вже награлись,
Але дійшли до компромісу,
В якому втратили куліса...
На жаль, ми просто попрощались...



Автор: @novosad3

Ви знаєте, що справді цінне нині?
Обійми, усмішки і теплі ніжні руки,
Той голос рідної людини,
Що зігріває душу в час розлуки.

І найдорожчим зараз називають
Лиш тільки те, що не купить за гроші:
Кохані очі, що вночі палають
Й палкі уста шепочуть:"Мій хороший".

Не все ми можемо придбати,
Є речі вищі грошей і майна -
Це свою половинку відшукати,
З якою стежка у житті одна.

— Оля Мацьків

Чого являєшся мені
Усні?
В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні —
Пісні.
В житті мене ти й знать не знаєш,
Ідеш по вулиці — минаєш,
Вклонюся — навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами
І як літа вже за літами
Свій біль, свій жаль, свої пісні
У серці здавлюю на дні.


– Іван Франко

Ніч зоряна. Зимова. Лагідна.
Туман чи дим усе запеленав.
Шумні компанії. І лиш вона одна
Іде, бо ти її не наздогнав.
Ну і нехай. Вона не з боязких.
Іде. Мовчить. Не плаче. Не лякається.
В твоїм житті ще не було таких,
Коли болить їй – ніжно усміхається.
Коли ти сердишся, вона тихенько молиться.
Мовчиш – не нишпорить в душі.
У неї з Богом є домовленість.
Все буде добре. Тільки не спіши.

Не говори печальними очима
те, що бояться вимовить слова.
Так виникає ніжність самочинна.
Так виникає тиша грозова.

Чи ти мій сон, чи ти моя уява,
чи просто чорна магія чола...
Яка між нами райдуга стояла!
Яка між нами прірва пролягля!

– Ліна Костенко

Ой там у лузі, там при дорозі
Червоні маки розцвіли.
Ой там три браття з Прикарпаття
Життя за волю віддали.

Їх було троє, всього лиш троє,
Були гармати, шмайсери.
Вони не знали, що друг їх зрадить
Катам червоної Москви.

Як їх боївку окружили,
Кричать: "Бандери, руки вверх!"
Хтось крикнув: "Слава Україні!
Ми не здамося, краще смерть!"

І тут три браття поцілувались,
Ніхто пощади не просив.
І більш не рвалися гармати
І кулемет не стукотів.

І ми боротися будемо
Проти проклятих ворогів
І вічну славу пам’яти
Про мужніх хлопців, трьох братів.

Виконує - Михайло Гречкин

@tviy_virsh

Все розділилося на "до" і "після",
Неначе зупинилося життя...
Щодня чекаєш однієї звістки,
Що вже нема між нами москаля.

Дитя чекає, що побачить тата,
А мама ніжно й тепло обійма.
Сестра щодня телефонує брату,
Скажи, рідненький, орків вже нема?

Бабуся напече ще більше хліба,
Дідусь всі кошти дасть для ЗСУ.
А ворог наче йшов сліпим й не відав,
Що не захопить Україну на яву.

– Юлія Свинаренко

Не йди туди, де не чекають…
Забудь про тих, хто не цінує….
Не вір тому, хто не кохає,
А тільки, сміючись, цілує…

Люби людей, але знай міру,
Щоб не згоріла, мов свіча.
Буває так, коли довіра
Вбиває швидше за меча…

Не смійся, коли сльози душать…
І не лякайся самоти…
Забудь «повинна» і «я мушу»…
Якщо ідеш- пали мости…

Образ на серці не тримай-
Усім сторицею вернеться.
До мрій дорогу прокладай.
Твоє життя – твоя фортеця!

(С) Тетяна Онищук
@tviy_virsh