🍁🍁🍁🍁🍁

Ви вмієте бачити осінь,
Її таємничу красу?
І тишу її стоголосу,
Холодну ранкову росу?
Ви вмієте слухати осінь,
Її світанковий туман?
Чарівну над річкою просинь,
П'янкий позолоти дурман?
Ви вмієте нюхати осінь,
Стискаючи кави горня?
Духмяно-терпкий запах сосен,
Землі, де лишилась стерня?
Чи ви відчуваєте осінь,
То холод, то сонця тепло?
То дощик зухвало моросить,
Де змерзло пташини крило.
Її треба вміти напитись,
Надихатись нею сповна.
Стежками пройтись, находитись,
Бо, дійсно, вона чарівна!
🍂🍃🍂🍃🍂🍃

❤️ ЧАРІВНА СПОКУСА ❤️

🫦🫦🫦🫦🫦

Вона ще в ліжку,
він готує каву,
Спокуси й пристрасті в
горнятко додає.
Він збуджений, він сильний
та зухвалий,
Його єство бажанням в
скронях б'є.
Він буде споглядати,
як світанок,
Промінням пробіжиться
по стегну.
Як буде груди пестити
яскравий ранок,
І хвилю подиху спіймає
не одну.
До біса кава, вона вже чекає,
І пристрасно готова до нірван.
Він прошепоче: киш від неї,
ранок,
Вона моя, і далі я вже сам.
🔥🔥🔥🔥🔥

❤️ ЧАРІВНА СПОКУСА ❤️

​​ІНКÓГНІТО

Це відколи? Шукаєш вітра в полі,
А щастя може бути на долоні.
Згадай же, як світився поглядом,
Тож не ходило щастя те інкóгніто...

Воно незримо в грудях вирувало,
На клавішах світанку в серці грало,
Всміхалося промінням у кімнаті,
В веснянім відчувалось ароматі.

Не сипалось багатство у кишеню,
Та дихалося щастям у легенях,
Пропонувалось не в розкішних шатах,
Не в перспективному житті у Штатах.

Воно цвіло в душі барвінком ніжним,
Сліпило очі пухом білосніжним,
Під теплим покривалом зігрівало
І жовтим листям в вікна заглядало.

Невже сьогодні щастя так змінилось?
За сімома печатками* закрилось?
А може під трояндою*, не знаєш?
Чому так відчайдушно ти шукаєш?

Так, щастя може бути на долоні...
На жаль — в стереотипному полоні.
Мотаються круги за "скритим золотом":
Чомусь сьогодні щастя те інкóгніто.

🖊️ @AngelinaKatsura

*За сімома печатками — приховане, незрозуміле, неприступне;
*Під трояндою — таємниця.

Підпишись 👉 @tviy_virsh

Я з кимось бігла

Я з кимось бігла, поки купка людей націлювала на нас рушницю.
Я з кимось бігла, прикриваючи його собою, об тіло тілом.
Вони за нами,
по п’ятах,
ми з ним – у воду.
Вони за нами, до нас,
Ми з ним - у свободу.
Я з ним лежала в траві, рушниця ззаду.
Я прикривала його, не знаючи правди.
Не знала, хто він, чому, для чого та звідки,
Не знала нащо, та знала: нема навіть свідків.
Я з ним лежала в траві, рушниця позаду.
Я прикривала його чомусь безпорадно,
Тремтіла, холола від кінчиків пальців,
Він грів мене тілом за спину й зап’ястя.
Лежали, я змерзла – він втратив свідомість.
Ті люди, що ззаду, на жаль, не відходять,
Тримають рушницю та ціляться в скроню.
Я встала, полежу лиш трошечки згодом.
Я встала й тремчу аж до кінчиків пальців.
Ці люди сказали: «Дізнаєшся вранці».

Прокинулась в ліжку – немає нікого.
Так з ким же я бігла
Із пелка
До Бога?

22.10.2022

— Юлія Ципляк

Підпишись 👉 @tviy_virsh

— Юлія Ципляк

Підпишись 👉 @tviy_virsh

Згадуй.
Скреготінням по дереву,
Збиранням трав.
Згадуй мене
Голосом в череві,
Голосом мертвих держав.
Згадуй
Новими фотками заходу сонця.
Фотками сходу, півдня, цілих кордонів.
Згадуй мене, розчісуючи волосся.
Поміж океану ідейних планктонів.
Згадуй.
Особливо у миті, коли найдужче хочеш забути.
Бо пам‘ять живе, допоки живе людина.
Згадуй мене.
Не дай потонути.

— Підпілля Корифея

Підпишись 👉 @tviy_virsh

Мій щоденник...
Кілометри (... 6 місяців війни...
Життя дає нам свій урок!
Єднає долі й розбиває😔
Не розтрачуй наші дні
Такі веселі іноді й сумні....
Просто знай
Ти моє море і вітер
І за тебе віддам я все на світі
Просто знай ти моє сонце і небо
І нічого мені, ніж любити тебе
Більше не треба
У щастя миті, та в час біди
З тобою буду поруч
В МОЄМУ СЕРЦІ ТІЛЬКИ ТИ
нічого вголос не кажи....
знаю що все цінуєш...
прошу я лиш одне ЖИВИ
Мою любов до себе збережи!

автор @Alenka_nice

Підпишись 👉 @tviy_virsh

✏️📚Раді вітати на каналі "Твій вірш" усіх молодих авторів-початківців📚✏️

Надсилайте нам свою поезію і ми радо розмістимо її разом з творами відомих класиків📖

Вас почують та прочитають.
Це абсолютно безкоштовно!👍

Наша маленька спільнота гостинно запрошує вас долучитися до каналу🔥
Будемо раді усім🤗

Тицяйте швиденько👇

Бот "Твій вірш"
@aphorism_ua_bot

Бажання жити приходить несподівано,
Бо як ти помреш, не буде все продіяно.
Місце де ти спиш, щезне несподівано
І почнеться нова реальність,
Де немає законів про діяльність.
Разом із смертю спатимеш.
І нічого від світу крім життя не матимеш.

Та й воно не від світу.
Пустили нас просто по вітру,
Бо ми ж є нічийні.
Смерть має гарячі обійми,
У ніч попід градами.
Нашіптує, як друг, теплими спогадами.
Вона мене лікує, коли я нудьгую.
Вона мене пестить, як до укриття кульгаю
А як виходжу, то себе від спокою рятую,
Бо бачу, що небагатьом пощастило.

Сьогодні знов розлив мастило.
Воно могло б допомогти, але й без нього світило.
Могло б піти у танк, могло б у батальйон.
Варіантів не злічити , ледь не мільйон.
Дам останнє, те що маю.
Сиджу безхатьком і знову страждаю.
Що ж за доля неминуча прийшла на покоління.
Що ж нарешті так радісно зустріну проміння

— НеСмиренний

Підпишись 👉 @tviy_virsh

У темному тунелі двері зачинені.

Любов не впускає… не пропускає світло.
Заплющивши очі, я закрила світло.
Любов не можна відірвати, стерво двері!
Блукаю по тунелю в пошуках світла.
Чую голос, він рідний, але не поруч.
Я чую голос далеко від мене.
Я чую голос, голос, голоса...
І навколо панує тиша. Зникли голоси.
Тиша. Знову кидаючи колами двері.

Серце калатає - ні, вставай, вставай!
Пам'ятай про людей, яким ти потрібна!
Пам'ятай про любов, яку не можна відірвати.

автор @Kofianuta

Підпишись 👉 @tviy_virsh

Мамо, я не плачу,
хоч мені і зле.
Як би не боліло - голос не
тремтить.
Я питаю, як ти? Хліб, вода -
все є?
І, прошу, ховайся, коли
щось летить.
Чи ти предала гроші
ЗСУ?
Звісно, не останні, скоро
будуть ще.
Мамо, ти тримайся. Крізь
усю війну:
Прилечу, приїду, обійму
тебе.
Чи ти посадила квіти
у садку?
Чи собака знову ловить
їжаків?
Обіймай Оленку. Я тебе
люблю.
Слава Україні! В пекло
ворогів!

— Kay Korona
20.04.2022

Підпишись 👉 @tviy_virsh

Крайній несподіваний велібр.

+++

Спробуй не думати про війну!
Я знаю, що ти не зможеш, але спробуй.
Скажи собі, що це я попросив тебе.
Пів години пожити без війни заради мене не соромно.

Спробуй не думати про майбутнє!
Побудьмо як тварини, або як діти.
Давай будемо дивитися пильно один на одного і мовчати.
Скільки ми зможемо мовчати не відчуваючи незручність?
Скільки наше мовчання буде органічним?

Я хочу послухати тебе, коли ти мовчиш!
Слова стільки разів заважали нам порозумітися.
У нас їх завжди було забагато.
Ми так боялися говорити без слів, боялися здатися такими,
кому, немає що сказати.

Я боюся, що війна заповнила пустоту!
Я боюся, що окрім війни у нас нічого немає.
Я боюся що війна йде нам на користь, я боюся, що ми будемо воювати недостатньо довго, аби змінитися.
Будь ласка, повертайся до думок про війну.

— Андрій Нагорний

Підпишись 👉 @tviy_virsh

Явився він сьогодні в сні,
Питання крутиться "навіщо?".
Бо в голові, як в натовпі-
нема куди і думці моїй його влізти.

Явився він сьогодні в сні,
І заболіли давні рани.
У яких ми двоє в тишині
Клялися тихо у коханні.

Явився він сьогодні в сні,
Прийшли у душу спогади уже давно забуті,
Як ніжно цілував вуста мої,
Як був зі мною в радості і в скруті.

— Валентина Слободян

Підпишись 👉 @tviy_virsh

Явився він сьогодні в сні,
Питання крутиться "навіщо?".
Бо в голові, як в натовпі-
нема куди і моїй думці влізти.

Явився він сьогодні в сні,
І заболіли давні рани.
Коли ми двоє в тишині
Клялися тихо у коханні.

Явився він сьогодні в сні,
Прийшли у душу спогади уже давно забуті,
Як ніжно цілував вуста мої,
Як був зі мною в радості і в скруті.

— @Slobodjan4577

Підпишись 👉 @tviy_virsh

уявляєш, мамо, осінь..
ми не побачили ні літа, ні весни.
промчали... їх як і не було зовсім,
тепер стрічаєм ранки восени.

холодні, сірі, не привітні.
та місто оповите все в туман.
збираються на південь ластівки самітні,
на зустріч сонцю та легким вітрам.

тікають сльози по блідих щоках,
з очей, в яких живе надія,
побачити не тільки у думках,
як полетить по небу наша "Мрія".

та літо вже не буде надто сірим,
і розквітнуть квіти навесні.
кожен з нас не покидає віри,
що закінчаться лютневі дні.

— Joanna Rustler

Підпишись 👉 @tviy_virsh

​​Чому не можна вирвати
         з душі бур’ян
Та знищити його з думок,
         самого серця?
І в прах розтерти із іржі
         капкан,
Кришталеве зло розбить
         на скельця?
Чому назад не можна
         повернути час?
В нестримнім порусі
         спинити всю планету?
Прибрать людей, які так
         сильно бісять нас,
І загубить когось, як ті
         мілкі монети.
Чому не можна знищити
         брехню,
Що зернами весніє,
         проростає?
Додати їй пекельного
         вогню,
Хай в полум’ї згорає та
         щезає.
Переписати долю, як?
         Скажіть?
Переорати це життєве
         поле.
Тягар проблем зарити в
         одну мить,
Лише разом з нестерпним
         сивим болем.
Куди подіти лантухи думок,
Які бентежать розум, сни
         вкрадають?
Як жити далі, як за кроком
         крок,
Коли печалі смутком
         огортають?
Десь серце нетрями
         блукає вже давно,
Шукає шлях до світла,
         шлях до правди.
Коли ж засвітить сонце
         у вікно,
І нечисть всю охопить
         справжність карми?
Життя по колу. В
         круговерті цій,
Хтось сили має розірвать
         сансару.
Щитом молитв, в
         незламності своїй,
Спинити натиск нового
         удару.
В тандемі помислів, що
         вміють рятувать,
Ми молимось за долю
         поколінь.
Себе нам треба терміново
         лікувать…
Себе, щоб вчасно
         встигнути… Амінь.
🙏🙏🙏

— Наталія Степова

Підпишись 👉 @tviy_virsh

"Ти як, вже здорова?
Надіюсь, що так...
Кохаю тебе до безтями..."
Цими словами прощався зі мною
Коли йшов у кривавий ти бій
Ніколи не забуду цього я ранку
І твій перший у світі дзвінок
Як казав ти слова неймовірні
Та тривожність забрала цей звук

— Кетрін Даггон

Підпишись 👉 @tviy_virsh