🎥 Український кінематограф багатий на величні імена. Попри повністю занедбаний розвиток культури, попри те, що класику українського кіно в якості більшій за 144p не знайти, ми повинні пам’ятати імена першопроходців Батьківщини у сфері режисури. Сьогодні згадаємо Ігоря Савченка!

🎞 Видатний вінничанин є автором чималої кількості картин. Але вважаємо, що варто почати ознайомлення саме з пізньої творчості митця та його магнум опусу, що яскраво характеризує майстерність режисера — фільму «Тарас Шевченко» 1951 року.

✊ Картина демонструє становлення Тараса Григоровича як політичного діяча. Неймовірно талановитий кріпак, що має хист на рівні вершків інтелігенції, приносить із собою те, що більша частина талантів на своєму шляху загубила — турботу про народ, його проблеми та їх рішення.

🔎 Сучасна критика полюбляє порівнювати картину Савченко з гарним фільмом Володимира Денисенко «Сон» 1964 року. Буцімто, порівняно з другою картиною, фільм 1951 року розповідає «неживу агітку, де Шевченко не людина, а символ». Розглянемо цю думку детальніше!

📝 Такий погляд не враховує, по-перше, що обидва неперевершені фільми мають мету розповісти про різні сторони життя Шевченка, і, по-друге, наскільки тісно суспільна позиція Кобзаря пов’язана з ним та його величною спадщиною, що прославляє українську народну культуру на весь світ.

🖍 Поетичний фільм Денисенко дійсно більше наголошує на емоційному складнику становлення митця, розглядає першочергово саме «душу» революціонера. Але це ніяк не може слугувати аргументом проти фільму Ігоря Савченка, що досліджує Шевченка саме як суспільно-політичного діяча!

📍 Ми поважаємо Тараса Григоровича дійсно як людину з фільму «Сон». Але саме людина зі стрічки Володимира Денисенко виступала за звільнення народу від ярма пригнічення, на чому наголошує Ігор Савченко! З огляду на це, навряд чи можна принизити значення одного твору іншим.

🎭 Українське мистецтво є дуже цікавим для дослідження. Усупереч усім труднощам, ми мусимо пам’ятати та аналізувати класику, аби творити, надихати й змінювати наше життя на краще! Дивіться фільми Ігоря Савченка, Володимира Денисенка й інших режисерів — розробіть своє бачення тем!

🚩 Завершення справи Тараса Шевченка й усіх, хто боровся за свободу людства від гніту класового суспільства — наше найголовніше завдання. Доля народу має бути в його руках! Доєднуйтесь до набору гуртків РФУ — будемо разом будувати нову цивілізацію!


Рекомендуємо підписатися на наш X (Twitter), де схожі пости публікуються в першу чергу, а також є інші цікаві рубрики.

#культура #твиттер_рфу

Три білборди на кордоні Бандерштату, Україна

Доброго вечора, ухилянти. Як каже народна мудрість: «в Україні немає цивільних — лише недомобілізовані».

Нагадали нам цю мудрість славні воїни 3 ОШБр. Ну як воїни… Сам пан (соціал-націоналіст) Білецький явився нам в образі розкиданих по всій країні білбордів, щоб нагадати, як націоналісти цінують життя співвітчизників, що не поділяють їхніх ідеалів.

Ну що, страшно? І добре, що страшно! Не забувайте ні на мить — ТРЕТЯ ШТУРМОВА #Разом_з_ТЦК! Вони прийдуть за вами, «захистять», а потім змусять замінити пана Білецького на бойових позиціях.

Отже, націоналісти дають зрозуміти: їм начхати на українців, котрих власне життя хвилює більше, ніж «Слава (буржуазній) Україні», «Героям (як-от пан Білецький) слава», перемога одних гнобителів над іншими або повернення кордонів 91-го під владу псевдодемократичної, корумпованої, керованої олігархатом і скоморохом-диктатором держави.

Але що ж сталося? Чому славетний полк Азов, який будував свій імідж на тезі «ми не ТЦК», і тому, що Україні потрібен організований за сучасними стандартами рекрутинг, зараз підтримує «бусифікацію»? Чому націоналісти ніколи не захищають рядових представників своєї нації, пригнічених владою, олігархами й ТЦК?

А якраз тому, що націоналісти насправді служать не нації, а правлячому класу, власникам нації, олігархам, які, прикриваючись «інтересами нації та держави», відстоюють свої інтереси збагачення та збереження нажитих експлуатацією українських трударів багатств. Саме вони є справжньою владою в країні, і саме вони тримають на повідці націоналістичних тітушок.

Олігархи використовують націоналістів для захисту від загроз своєму пануванню: чи то від конкурентів з олігархічної РФ, які хочуть забрати собі багатства України, чи то від власного народу, незадоволеного тим, що тяготи війни зовсім не лягають на плечі панівного класу, а власна капіталістична держава за роки незалежності звела в могилу більше людей, ніж армія РФ.

Націоналісти, як в Україні, так і в Росії, не стануть захищати свою пригнічену націю, бо справжнє народовладдя зробить їх нікому непотрібними. Своє самопроголошене звання «еліти» вони носять з дозволу олігархату, допоки слухняно виконують функцію сторожових псів капіталу. Простим трударям усіх країн, яких кидають у горнило війни їхні олігархічні режими, немає сенсу воювати один з одним за яхти буржуїв, і нам не потрібні «захисники», які захищають право тримати нас за рабів.

Самому Азову (і їм подібним) також потрібне посилення мобілізації, тому що будувати імідж сучасного, добре організованого, оснащеного і мотивованого підрозділу — це одне, а тримати сотні кілометрів фронту — зовсім інше. І для того, щоб «еліта нації» могла відпочивати від траншей та фотографуватися для білбордів, їм потрібна армія «не елітних» холопів, яка буде нести на собі основний тягар багаторічного окопного життя.

Але охочих доєднатися до такої армії усе менше і менше (дивіться наше відео про проблеми ЗСУ). Пустої патріотично-націоналістичної фрази недостатньо для мотивації, дехто починає чинити супротив державі. Через це азовці змушені відмовлятися від зовнішніх, іміджевих атрибутів, і починають показувати свою істинну натуру воїнів капіталу. Тепер вони будуть слідкувати за тим, щоб «холопи» не бунтували, а слухняно здавалися ТЦК і захищали олігархічну державу від олігархів «сусідньої країни».

А ви, товариші, готові пожертвувати собою заради збереження держави, в якій наша свобода обмежується правом раз в п’ять років сходити на вибори, щоб вибрати президентом чергову свиню або кошерного Ze-барана? Хоча зачекайте, вже і цю свободу у нас відібрали.

Померти, захищаючи вітчизну, — достойно поваги й слави. Але вмерти за державу, що тягне у прірву сама себе і свій народ, заради того, щоб зберегти владу капіталу — не найкращий спосіб розпорядитися своїм життям. Тому, перед тим, як захищати країну, краще переконайтеся в тому, що у випадку вашої гибелі її багатства дістануться вашим дітям і усьому народу, а не олігархам під прикриттям Третьої Штурмової #Разом_з_ТЦК.

#едкий_комментарий

Мобілізація розгортається повним ходом, з вулиці починають забирати вже навіть непридатних людей. До початку війни становище студентів упродовж тривалого часу було незмінним, бо студентський квиток гарантовано надавав відстрочку від армії. Але з оголошенням війни це становище почало погіршуватися. Дедалі частіше в ЗМІ починають звучати новини на кшталт: «Вищі навчальні заклади Волинської області подаватимуть до ТЦК списки відрахованих студентів» або «“Ми збільшили вартість навчання на аспірантурі, щоб відсіяти ухилянтів”, — ректор Київської політехніки». Чому становище студентів стало погіршуватися? І головне: хто отримує із цього вигоду? Спробуємо відповісти на всі ці запитання в дописі.

Почнемо нашу історію з першого «дзвіночка», а саме з постанови 14 вересня 2022 року про заборону перетину кордону студентам, які навчаються в закордонних вишах. А прибрали цю можливість через буцімто «підробку документів чоловіками, які навчаються за кордоном». Мовляв, за останні два місяці аж 600 осіб намагалися так втекти з прекрасної та вільної країни. Але постає питання: якщо прикордонники вміють відрізняти копію від оригіналу, що аж 600 людей так змогли зловити, то навіщо закривати кордони для всіх справжніх закордонних студентів? Дуже демократично закривати можливість здобуття освіти, за яку студенти вже заплатили, і, ймовірно, відучилися певний термін. Як, напевно, прикро розуміти, що ти приїхав у країну провідати батьків, родичів, друзів, а потім уже не зміг повернутися назад. Зате на дітей депутатів, які навчаються в закордонних ВНЗ, цей закон не поширюється, їм це не заборонено. Що ж, тут, як завжди, усе в найкращих традиціях демократії.

Трохи пізніше благородне МОН ввело можливість виїзду за кордон цій групі студентів за заявками. Щоправда, право вирішувати, а чи можна тобі їхати за кордон, чи не можна, залишається за МОН. Це чудове підґрунтя для корупції, оскільки студенти з грошима, які зможуть занести хабар у МОН, матимуть більше шансів виїхати за кордон, ніж студенти, які не мають багато грошей. Це банальний приклад корупції, при чому це виглядає максимально лицемірно. Спочатку ми скасовуємо загальну можливість для всіх студентів, які навчаються в інших країнах, виїжджати за кордон, потім вводимо цю саму можливість, але тільки вже за рішенням МОН, а далі залишається лише збирати гроші зі студентів вищих каст, а злидарі нехай воюють.

Але навіть якщо ви якось змогли виїхати за кордон і спробувати там вступити кудись вчитися, то й тут влада України вам не дасть цього зробити спокійно. Наприклад, на прохання влади України було скасовано безкоштовне навчання в Литві. Хоча з 2022 року студенти могли навчатися, але з вересня 2024 року цю можливість відміняють. Так наша держава передає привіт студентам в інших країнах, ускладнюючи вступ до бажаних ВНЗ. Натякаючи в такий спосіб, що студентам треба повернутися в Україну й далі там вчитися… Ой, тобто захищати Батьківщину, бо навчання зараз «не на часі»! І взагалі, чим думають ці студенти, коли Батьківщина в небезпеці? Тим самим студент буде змушений не вчитися, бо на це потрібно багато грошей, а наймитувати за копійки й жити в страху, як би уряд Литви не став співпрацювати з ТЦК.

Ми розібралися з питанням закордонних студентів, але як справи у наших студентів? На жаль, і тут усе не райдужно. У Раді 4 вересня 2023 року зареєстрували законопроект, що обмежує призовний вік студентів, які здобувають другу вищу освіту. Усе це робиться для того, щоб «уникнути 30-річних ухилянтів у навчальних закладах». Водночас якщо студент підіймається на вищий щабель в освіті, чи то аспірант, чи то доктор наук, то в такому разі він мав право на відстрочку від мобілізації. Цікава тут також заява міністра МОН Оксена Лісового. Мовляв, вступ до університету є нечесний, хоч і легальний, спосіб уникнути мобілізації. А тому він підтримує цей антилюдський законопроект. Нібито треба виконувати обов’язки по захисту країни, а не легально ухилятися. Пам’ятаєте, ми вище писали, що раніше всі аспіранти мали право на відстрочку? Зараз уже досить вагома частина аспірантів не мають. Якщо говорити конкретніше, то приблизно 90 тис. вступників до аспірантури призовного віку досить ймовірно не матимуть відстрочки. Вступ до аспірантури на контракт тепер буде можливий тільки на заочній та вечірній формі навчання, а також, що дивно, цей указ стосується навіть не військовозобов’язаних жінок. Питання: як можна здобути науковий ступінь заочно? Ми вже не раз чули про дистанційне навчання та про його «великі досягнення». З упевненістю можна сказати, що здобути науковий ступінь можна лише будучи «вундеркіндом», або ж отримати його «для галочки», не навчаючись за таких умов нормально. Який же тоді сенс від цієї аспірантури? Відповідь — для того, щоби було зручніше пилити бюджет, адже заочне навчання набагато дешевше обходиться, ніж очне. На цьому фоні виглядає цинічно заявка ректора КПІ, якій збільшив вартість навчання в аспірантурі, нібито для того, щоб «відсіяти ухилянтів». При тому він це зробив через два дні після постанови про неможливість відстрочки для аспірантів призовного віку. Кого ти власне збираєшся відсіювати, друже? Чи ти просто хочеш грошенят побільше заробити своїм начебто «патріотизмом»?

На цій ноті, на жаль, ці «нововведення» не закінчуються. Тепер відмова студентів-чоловіків від проходження обов’язкової військової служби є підставою для відрахування з ВНЗ. Кожен, хто навчається за денною або дуальною формою навчання, зобов’язаний пройти базову військову підготовку, інакше не можна буде взагалі здобути вищу освіту.

А що в підсумку? Як завжди, наші депутати й різні чини залишаються в плюсі від усіх цих реформ. Для них кожна реформа є лише спосіб заробітку на житті студентів, яким і до війни жилося не солодко, а під час війни ще гірше. Замість поліпшення сектору освіти, щоб на виході з навчального закладу студент був всебічно розвиненою особистістю, ми отримуємо кредитне закабалення, подорожчання навчання, залякування відправленням на війну і т. д. і т. ін.

Ясно, чому студенти й так звані «ухилянти» не хочуть захищати Україну. Та й сама ідея — бити по студентах, щоб зачепити ухилянтів — є антилюдською. Адже постраждають і ті, й інші, а в підсумку йти воювати не захоче ніхто. І такий «не студент», з великою ймовірністю, поповнить лави СЗЧ, хоча міг би вчитися в університеті, а пізніше активно працювати на благо країни. Але такого не може бути, поки всім багатством країни володіють і розпоряджаються окремі особистості, яким начхати на решту населення, крім себе і своїх рідних. Досить терпіти цю зграю вовків! Усім робітникам, студентам, військовим треба вступити в рішучий бій проти олігархів та їхніх посіпак, щоб встановити справжній народний уряд, який би забезпечив краще життя народу України! Поки ж цього не сталося, ми й надалі будемо постійно бачити новини про чергові антилюдські закони.

Радимо підписатися на наші Instagram та Facebook, де нові подібні дописи публікуються в першу чергу, а також є інші цікаві рубрики.

#новости #инстаграм_рфу #фейсбук_рфу

Неправильний капіталізм. Ймовірно, ви часто чуєте цю фразу від захисників чинного суспільного ладу. «Система правильна, просто в НАС її реалізували не так» — ці байки жителі пострадянських країн чують уже понад 30 років. Зараз спробуємо дізнатися, звідки росте коріння цих слів!

Масова міграція, економічний занепад та справжнє вимирання колись розвинених країв закономірно відображаються на свідомості населення. Люди починають питати «чому так?», і тут на допомогу приреченій системі приходять ті, хто дають швидкі, прості, хоч і неправильні, відповіді.

“У нас капіталізм будували по «Незнайко на Місяці»”, — каже відома російська політологиня Катерина Шульман. Варто зазначити, що цей приклад є найвідомішим, але ніяк не специфічним лише для РФ. В усіх постсоціалістичних країнах є подібні публіцисти з аналогічними тезами.

Те, що ця думка ігнорує причинно-наслідкові зв’язки, де спочатку з’явилися реальні «виродки в циліндрах», а вже потім сатира на них у «Незнайко» — певно, зрозуміло. Більш актуальною є теза, що не всі буржуа є карикатурним злом у пенсне, а отже, і система не приречена.

Прихильники капіталу почнуть наводити приклади власних добрих роботодавців, казати про справедливість ринку й чесну конкуренцію, а коли черговий «патріот і людина слова» на посаді президента почне нову війну чи просто доведе країну до злиднів, у хід підуть «невипиті таблетки».

Вищевказані аргументи об’єднує несистемність. Як довго витримає чесний роботодавець у нечесній грі, де конкуренцію регулюють монополії? Скількох чесних людей обирала Україна, куди вони нас привели? Десь тут ринковики попросять вас зачекати й обрати нову правильну людину. Усе.

Карикатурні буржуа з’явилися не з порожнечі. Слово «олігарх» сприймається негативно з-за системного явища пригнічення можновладцями народу. Заміна облич при владі буде лише косметичною зміною, яка ніяк не вплине на закон капіталістичної системи — постійне збільшення прибутку.

Капіталізм був, є та буде таким, яким ми бачимо його в нашому сьогоденні. Можна скільки завгодно сміятися з «наївності радянської агітки», але від цього яхт та віл, куплених за наш рахунок, у чиновників менше не стане. Карикатурні буржуа є саме уособленим образом цілої системи.

Гарною демонстрацією сказаному є вірш русинського поета Дмитра Вакарова «Многим». Як бачимо з тексту, навіть на задвірках міжвоєнного Закарпаття приватне власництво перетворювало можновладців на «карикатурне зло», а робітників на пригнічені маси рабів.

Не треба шукати вихід із ситуації в рамках системи, що 100 років тому відправила народи світу на загибель у двох світових війнах, а сьогодні, закономірно, веде до нас третьої. Переділ майна та розширення власних сфер впливу не є міфом. Це наша дійсність — реалії капіталізму.

Зміною президента тут не допоможеш. Потрібне корінне перетворення ладу та побудова суспільства, що існує не на засадах збагачення одиниць, а заради спільного життя мільярдів. Заклик об’єднатися трударям світу зрозумілий, але як конкретно досягти мети?

На жаль, ми не можемо дати Вам короткої та швидкої відповіді, «панацеї», як це роблять політологи типу пані Шульман. У нас є важчий, але по-справжньому дієвий шлях. Він передбачає початок роботи майже тут і зараз. Для цього потрібно доєднатися до набору гуртка РФУ!

Лише збагатившись теорією та об’єднавшись одне з одним ми здатні єдиним пролетарським фронтом піти проти системи, що зробила наше життя суцільним жахом. Шлях цей справді доволі тернистий, але досить бути осторонь — час брати життя у свої руки! Разом до світлого майбутнього!


Радимо підписатися на наші Instagram та Facebook, де нові подібні дописи публікуються в першу чергу, а також є інші цікаві рубрики.

#культура #инстаграм_рфу #фейсбук_рфу

🔎 Події 1917 сьогодні намагаються зобразити суто як черговий розпад імперії, на місці якої поневолені народи здобувають свою незалежність. Це тлумачення дозволяє видавати всіх борців за українську державність героями, навіть якщо насправді боролися вони явно не за «українське».

🤥 Маніпуляція тут полягає в повному ігноруванні подій всесвітнього масштабу, пов’язаних із першою робітничою революцією. «Комуністи лише чергова російська партія». Аби в пересічного громадянина не з’явилися сумніви щодо цього, героїзуються такі персони, як Павло Скоропадський.

☠️ Ад’ютант Миколи II, російський вояка з ніг до голови, німецька шавка та просто «борець за свободу й волю України» — ось класичний герой, яким має пишатись уся Вкраїна. Поширення симпатії до цього персонажу зовсім не є випадковим.

🍞 Як подвиги Скоропадського обмежені абстрактною свободою нації на тлі крадежу останньої крихти хліба для потреб Центральних держав, так само й сьогодні правлячий клас має досягнення лише у сфері власного збагачення шляхом знищення народу. Герой героя бачить здалеку, не інакше.

🔖 Аби простий робітник не помітив дивної закономірності, що всі герої можновладців нехтували народом на користь власності, у безодню було відправлено не лише історичні факти, але й культурну спадщину. Сьогодні згадаємо, як бачили «правого гетьмана» українські митці 20 століття.

📕 1935 року світ побачила перлина українського соцреалізму — роман у новелах Юрія Яновського «Вершники». Твір поділено на вісім новел, об’єднаних темою боротьби українських робітників за право бути суб’єктом, а не гвинтиком суспільного процесу.

📖 Починає історію драматична новела «Подвійне коло», що досліджує важку й серйозну тему сімейних стосунків по різні сторони барикад. Чи можуть зватися братами люди, коли один із них відстоює право більшості, а другий — за експлуататорську меншість?

🎥 Складна морально-етична дискусія та її вирішення лягли в основу екранізації роману Ігорем Савченком, що побачила світ у передвоєнний 1939 рік. Фільм бере від Яновського ідею та зосереджує його саме на тлі протистояння українського народу та пронімецького режиму Скоропадського.

📽 Вершники Ігоря Савченка змушують не відриватися від перегляду до самого кінця, демонструючи напружені реалії підпільної боротьби. Реалістичність зображених подій, завдяки властивій фільмам того періоду театральності, робить у межах технічних можливостей авторів дивовижні речі.

🎞 Стрічка гарно демонструє сутність політики останнього гетьмана: народ повинен віддати все, влада віддає достатньо. Певно, у кожного на цьому моменті з’явилося деяке дежавю. Ще більше такого відчуття буде після повного перегляду фільму та читанні роману-першоджерела.

🤬 Герої, що працюють на перемогу, не змінились, бо не змінилася система. Поки існує капітал, існуватимуть і ті, хто піде на будь-які злочини заради прибутку, навіть якщо цей злочин полягатиме в знищенні власного населення — чи то через вилучення хліба, чи то через бусифікацію.

💸 Скоропадський, Петлюра, Бандера, Шухевич — їх будуть подавати вам як «героїчних предків», тому що йшли вони тим самим шляхом, що й наша Верховна Рада. Українець має пишатися не тими, хто віддав життя за свободу народу, а тими, хто відправляв українців на смерть за капітал.

📍 Але ми пам’ятаємо справжніх героїв, справжню суть 1917 року, коли робітники різних націй та віросповідань зупинили криваву світову війну шляхом революції. Зрозумівши, куди привели світ визволителі з палаців, народ пішов єдиним дієвим способом проти деспотизму можновладців.

🚩 Ми закликаємо вас не бути байдужими та долучатися до боротьби за життя мільйонів! Єдиним освіченим фронтом трударів ніякі жандарми, «власні» чи іноземні, не будуть здатні спинити рух історії. Приєднуйтесь до набору гуртка РФУ — разом, власними руками збудуємо нову цивілізацію!


Рекомендуємо підписатися на наш X (Twitter), де схожі пости публікуються в першу чергу, а також є інші цікаві рубрики.

#культура #твиттер_рфу

Нещодавно інтернетом пройшлася новина про розбазарювання державних грошей на фортифікації. Сума розбазарювання досить значна — 20 млрд гривень. Але фігурантів справи, яких спіймали на корупції, і до цього теж неодноразово підозрювали в подібних справах. Що це були за справи? І головне: хто ж отримав вигоду із цієї історії? На всі ці запитання постараємося відповісти.

Почнемо з головної теми — розбазарювання державних грошей на фортифікаціях. Усе почалося з того, що Порошенко 4 березня сказав, що має бути створена Тимчасова слідча комісія (далі ТСК) з питань фортифікацій. А 20 травня фракція Порошенка «Європейська Солідарність» оголосила про свою готовність блокування роботи Верховної Ради, доки не буде вирішено питання з ТСК щодо фортифікацій і дронів. 21 травня нардепи фракції заблокували трибуну ВР. І вже 22 травня Верховна Рада створила цю ТСК. Звісно, не варто думати, що сам Порошенко і його фракція робили все це з «доброї волі». Було це все суто заради підняття рейтингу. Уже 10 червня було відкрито 30 справ із питання розбазарювання коштів на фортифікаціях.

Схема розбазарювання банально проста й нам її описав секретар ТСК: «Як аргументує Держспецзв’язку, їм дозволяється закуповувати без класифікації. Тобто вибирати фактично на свій розсуд цей виріб і в кого його купувати. Коли ми запитали, хто є замовником — це напряму ГУР, СБУ, бригади. Фактично вони й вказують, у якого виробника Держспецзв’язок має закуповувати. Тому ми із цим ще будемо розбиратися. Суми, які Держспецзв’язок зараз має, які мають надійти до кінця року — це 42 мільярди з 2024 року. Це 16 мільярдів перехідних від 40 мільярдів із 2023 року. І 5 мільярдів — це зі спецфонду. Тобто загалом — це 63 мільярди». Різні військові структури прямо вказують, де і як закуповувати фортифікації, що вже є хорошим підґрунтям для корупції. Держспецзв’язку є посередником між бригадами й іншими військовими структурами та продавцями необхідних речей для військових. Самі ж відповідальні особи за ці структури, виходить, теж розбазарюють державні гроші й замість того, щоб закупити якомога дешевше, закуповують якомога вигідніше для себе. Але головне у всій цій історії це розкриття самого факту корупції.А також того факту, що одним із головних фігурантів справи є навіть не профільне агентство, а незрозуміла контора, яка може закуповувати ті чи інші товари в будь-кого на свій розсуд, а різницю, очевидно, привласнювати собі. Мабуть, із цієї контори й почнемо.

Знайомтеся з першим фігурантом цієї справи — Держспецзв’язку. Це спеціальне агентство, яке було створено відповідати за кібербезпеку України та все, що із цією сферою пов’язано. Принаймні це було основним напрямом до жовтня 2022 року. Приблизно в той самий час Зеленський підписав закон, що Держспецзв’язку має «виконувати функції уповноваженого органу з питань захисту критичної інфраструктури». А ще пізніше, на початку 2023 року, підписав закон про уповноваження в закупівлі БПЛА. Ось так можна коротко описати повноваження Держспецзв’язку.

Почнемо з новини про 200 тис. дронів для української армії за рік. Наведемо цитату для розуміння ситуації: «Якщо говорити про розвідувальні дрони, то в середньому за добу наші Сили безпеки й оборони втрачають 40–45 дронів. Це й найпростіші Mavic, Matrice, і великі професійні дрони українського та іноземного виробництва. Тому ними неможливо забезпечити такою кількістю одночасно, їх стільки не виробляють ні у світі, ні в Україні», — сказав голова Держспецзв’язку Юрій Щиголь. Він додає, що вже в українську армію надійшло 15 тисяч дронів. Постає питання, а як стільки дронів могли надійти до ЗСУ, якщо їх навіть по 40–45 на день у всьому світі не виготовляють? Далі ще цікавіше. Щиголь заявляє, що вже 15 тис. дронів поставили на фронт, а ще 22 тис. законтрактували, на все про все пішло 25 млрд гривень.