Слухайте, а є тут запеклі фанати, або антифанати Бакмана, які готові бути спікерами на події і розказати, чому ви його обожнюєте, або терпіти не можете?
На Книжковій країні ми з #Книголав проводимо подію про Бакмана. Я хоч і прочитала його (майже) всього, але мого голосу мало, треба ще. Тема звучить так: "Чому всі читають Бакмана?". А обговорювати будемо навіть скоріше не конкретні книжки, а загалом феномен і стиль. Це в п'ятницю, 27 вересня.
Є сміливці?
На Книжковій країні ми з #Книголав проводимо подію про Бакмана. Я хоч і прочитала його (майже) всього, але мого голосу мало, треба ще. Тема звучить так: "Чому всі читають Бакмана?". А обговорювати будемо навіть скоріше не конкретні книжки, а загалом феномен і стиль. Це в п'ятницю, 27 вересня.
Є сміливці?
Цікава історія. На Якабу, в Книгарні Є і в Нашому форматі з'явилася піратська книжка, яка має скоро вийти в КСД.
КСД поскаржилися, магазини зняли книжку з продажу. Але коли КСД попросили офіційно відповісти на запит, як вона туди потрапила, щоб судитися з піратами - книгарні не відповіли 😐
КСД поскаржилися, магазини зняли книжку з продажу. Але коли КСД попросили офіційно відповісти на запит, як вона туди потрапила, щоб судитися з піратами - книгарні не відповіли 😐
Як виглядатиме Книголенд на Жилянській (500 кв м). Це поки що мокапи
До "Книжкової країни" лишається 3 дні, час додавати собі в календар розклад подій, на які плануєте піти. Як на мій смак, у видавництва #Книголав на цей раз - дуже цікаві події (можливо, тому, що я у двох із них беру участь гг 😀).
Ось що вони напланували:
26.09 (четвер), 16:00 - «Як вийти з нечитуна», 1 павільйон, зал 1 - учасники: Аня Полегенько, Тетяна Гонченко, Валентина Комар. модераторка Віка Беркут
26.09 (четвер), 19:00 - Жінки пишуть. Про жіночий успіх, письмо та гендерну рівність, 5 павільйон, зал 1 - учасники: Оля Цибульська, Олександра Фідкевич, Оксана Шаварська. модераторка Марина Синьоока
27.09 (пʼятниця), 15:00 - Дискусія на тему згадок росії і російської культури в сучасній світовій літературі, павільйон 1 - редакція #книголав модераторка Дарина Важинська
27.09 (пʼятниця), 16:30 - Дискусія "Чому всі читають Бакмана?" павільйон 6, зал 1 - учасники: Тетяна Гонченко (я буду не сама, учасників ще додадуть!). модераторка Дарина Важинська
28.09 (субота), 11:30 - «Розмови навколо літератури про секс», 1 павільйон, зал 2 - учасники: сексологиня Святослава Федорець, секс-просвітниця Ася Сей. модераторка Інна Кролевецька
28.09 (субота) 14:00 - Жіноче лідерство. "Як побудувати бізнес на творчості та чи варто писати бізнес літературу?" На основі книжки "Як начинити гадюку салом" від Олександри Фідкевич + анонс нової книжки., 1 павільйон, зал 1 - модераторка Марина Синьоока
28.09 (субота), 17.00 - «Запитай у редакції. За лаштунками редакції видавництва», 1 павільйон, зал 1 - редакція #книголав модераторка Дарина Важинська.
Приходьте, побачимося ;)
Київ, ВДНГ, Вхід вільний.
пост #направахреклами
Ось що вони напланували:
26.09 (четвер), 16:00 - «Як вийти з нечитуна», 1 павільйон, зал 1 - учасники: Аня Полегенько, Тетяна Гонченко, Валентина Комар. модераторка Віка Беркут
26.09 (четвер), 19:00 - Жінки пишуть. Про жіночий успіх, письмо та гендерну рівність, 5 павільйон, зал 1 - учасники: Оля Цибульська, Олександра Фідкевич, Оксана Шаварська. модераторка Марина Синьоока
27.09 (пʼятниця), 15:00 - Дискусія на тему згадок росії і російської культури в сучасній світовій літературі, павільйон 1 - редакція #книголав модераторка Дарина Важинська
27.09 (пʼятниця), 16:30 - Дискусія "Чому всі читають Бакмана?" павільйон 6, зал 1 - учасники: Тетяна Гонченко (я буду не сама, учасників ще додадуть!). модераторка Дарина Важинська
28.09 (субота), 11:30 - «Розмови навколо літератури про секс», 1 павільйон, зал 2 - учасники: сексологиня Святослава Федорець, секс-просвітниця Ася Сей. модераторка Інна Кролевецька
28.09 (субота) 14:00 - Жіноче лідерство. "Як побудувати бізнес на творчості та чи варто писати бізнес літературу?" На основі книжки "Як начинити гадюку салом" від Олександри Фідкевич + анонс нової книжки., 1 павільйон, зал 1 - модераторка Марина Синьоока
28.09 (субота), 17.00 - «Запитай у редакції. За лаштунками редакції видавництва», 1 павільйон, зал 1 - редакція #книголав модераторка Дарина Важинська.
Приходьте, побачимося ;)
Київ, ВДНГ, Вхід вільний.
пост #направахреклами
Цю ніч я майже не спала, бо не могла зупинити потік думок щодо “Американи”, яку дочитала перед сном 😀. Це дискусійна, багатопланова книжка, над якою можна довго розмислювати.
Це довга, повільна і меланхолійна історія про пару з Нігерії. Вони закохуються і зустрічаються, але їдуть шукати кращого життя: вона в Америку, він в Лондон. Там стикаються з неприйняттям, расизмом і бюрократичними складнощами, і врешті повертаються назад в Нігерію (це не спойлер) трохи іншими людьми. За 15 років вони зустрічаються знову вже вдома - але у кожного вже власний багаж прожитого, побаченого, і інше життя (хто яке зміг побудувати). Фактично, це 600-сторінковий опис дуже побутових сцен, емоцій та пошуку себе.
У “Американи” хороший рейтинг на Гудрідс - 4,32, і коли вона вийшла (у 2013-му) вона зібрала багато нагород. Але критикують її приблизно за те саме, за що й “За Перекопом є земля” - що бажаючи підняти тему расизму, авторка пожертвувала сюжетом, ідея і тема тут були первинними, а вже на них нанизувалися події роману.
Щось в цьому є, хоча не скажу, що мені було нудно. Це добре написано, і мені багато що резонувало (хоча здавалося б, роман дуже далекий від наших реалій, особливо нинішніх). Я використала під сотню стікерів - у тих місцях, які здалися влучними й вдалими. Але здивувалася, коли прочитала, що на думку авторки, в цій книжці багато гумору й іронії. Виявляється, пишучи книжку, вона вважала, що стібеться над побутовим расизмом в Америці. Можливо, це через дистанційованість від теми, але я взагалі не зчитала іронії - мені це відчувалося, як біль і сум героїні, але ні разу не стьоб.
Основна частина роману побудована на тому, як героїня живе в Америці, почувається чужою, підмічає усі прояви расизму, і описує це у своєму блозі.
Наприклад:
- Якщо таксист з Нігерії, він обов’язково починає розповідати, що взагалі-то у нього є ступінь магістра, донька - найкраща студентка крутого вузу, а таксує він для душі (білошкірі таксисти не прагнуть показати, що вони тут нормально влаштувалися);
- Якщо темношкірий засновує компанію, краще знайти білошкірого друга і брати його на ділові зустрічі як директора - тоді всі двері відкриватимуться;
- Якщо в жіночому журналі пишуть про тональний крем, це подається як “він підкреслить тон вашої шкіри”, не передбачаючи, що шкіра може бути чорною, а не білою;
- “Ти схожа на темношкіру американку” вважається компліментом;
- За те, як американці просунулися вперед в темі расизму і боряться з ним, вони вважають себе молодцями. Хоча героїня вважає, що хвалити тут немає за що: “Расизму взагалі не мусило б існувати, тож за боротьбу з ним ніхто не має гладити вас по голівці”;
- І навіть люди, які хочуть бути толерантними, подекуди соромляться казати “темношкіра”, і кажуть “ота гарна жінка”, щоразу маючи на увазі темношкірих.
Мені здається, що в якийсь момент, маючи блог, героїня починає зумисно підмічати усі такі деталі, бо їй потрібен контент. Не скажу, що ці спостереження не влучні, але доходить до того, що вона, по суті, тільки цим і живе - расовою темою і її обдумуванням, а не власною соціалізацією і побудовою свого життя в чужій країні.
А ще в якийсь момент мені почало здаватися, що расизм - це трохи мінне поле, і у нього стільки проявів і відтінків, що важко не оступитися: бо в одній ситуації расизмом є акцентування на кольорі шкіри, а в іншому - коли ти ніби цього не помічаєш (хоча очевидно, що це неможливо не помічати). Коротше, складно. І думаю, що це стосується багатьох довколадискримінаційних тем - від фемінізму до ЛГБТ. І часто це трапляється за інерцією, коли тобі просто ніколи \ не хочеться розбиратися у тому, як не зачепити іншу людину, бо маєш гору власних проблем. Це окрема велика тема.
І хоч тема ставлення до темношкірих у нас в країні зараз не надто на порядку денному, але я проводила паралелі з нашими емігрантами - які поїхали в інші країни в пошуках кращого життя і намагаються там адаптуватися.
Не скажу, що цей роман буде в моєму топі прочитаного, але в цілому сподобалося - десь на 4 з 5. Докладніше поговоримо ввечері в “Сенсі” на Арсенальній ;)
#непозбувний_відгук
Це довга, повільна і меланхолійна історія про пару з Нігерії. Вони закохуються і зустрічаються, але їдуть шукати кращого життя: вона в Америку, він в Лондон. Там стикаються з неприйняттям, расизмом і бюрократичними складнощами, і врешті повертаються назад в Нігерію (це не спойлер) трохи іншими людьми. За 15 років вони зустрічаються знову вже вдома - але у кожного вже власний багаж прожитого, побаченого, і інше життя (хто яке зміг побудувати). Фактично, це 600-сторінковий опис дуже побутових сцен, емоцій та пошуку себе.
У “Американи” хороший рейтинг на Гудрідс - 4,32, і коли вона вийшла (у 2013-му) вона зібрала багато нагород. Але критикують її приблизно за те саме, за що й “За Перекопом є земля” - що бажаючи підняти тему расизму, авторка пожертвувала сюжетом, ідея і тема тут були первинними, а вже на них нанизувалися події роману.
Щось в цьому є, хоча не скажу, що мені було нудно. Це добре написано, і мені багато що резонувало (хоча здавалося б, роман дуже далекий від наших реалій, особливо нинішніх). Я використала під сотню стікерів - у тих місцях, які здалися влучними й вдалими. Але здивувалася, коли прочитала, що на думку авторки, в цій книжці багато гумору й іронії. Виявляється, пишучи книжку, вона вважала, що стібеться над побутовим расизмом в Америці. Можливо, це через дистанційованість від теми, але я взагалі не зчитала іронії - мені це відчувалося, як біль і сум героїні, але ні разу не стьоб.
Основна частина роману побудована на тому, як героїня живе в Америці, почувається чужою, підмічає усі прояви расизму, і описує це у своєму блозі.
Наприклад:
- Якщо таксист з Нігерії, він обов’язково починає розповідати, що взагалі-то у нього є ступінь магістра, донька - найкраща студентка крутого вузу, а таксує він для душі (білошкірі таксисти не прагнуть показати, що вони тут нормально влаштувалися);
- Якщо темношкірий засновує компанію, краще знайти білошкірого друга і брати його на ділові зустрічі як директора - тоді всі двері відкриватимуться;
- Якщо в жіночому журналі пишуть про тональний крем, це подається як “він підкреслить тон вашої шкіри”, не передбачаючи, що шкіра може бути чорною, а не білою;
- “Ти схожа на темношкіру американку” вважається компліментом;
- За те, як американці просунулися вперед в темі расизму і боряться з ним, вони вважають себе молодцями. Хоча героїня вважає, що хвалити тут немає за що: “Расизму взагалі не мусило б існувати, тож за боротьбу з ним ніхто не має гладити вас по голівці”;
- І навіть люди, які хочуть бути толерантними, подекуди соромляться казати “темношкіра”, і кажуть “ота гарна жінка”, щоразу маючи на увазі темношкірих.
Мені здається, що в якийсь момент, маючи блог, героїня починає зумисно підмічати усі такі деталі, бо їй потрібен контент. Не скажу, що ці спостереження не влучні, але доходить до того, що вона, по суті, тільки цим і живе - расовою темою і її обдумуванням, а не власною соціалізацією і побудовою свого життя в чужій країні.
А ще в якийсь момент мені почало здаватися, що расизм - це трохи мінне поле, і у нього стільки проявів і відтінків, що важко не оступитися: бо в одній ситуації расизмом є акцентування на кольорі шкіри, а в іншому - коли ти ніби цього не помічаєш (хоча очевидно, що це неможливо не помічати). Коротше, складно. І думаю, що це стосується багатьох довколадискримінаційних тем - від фемінізму до ЛГБТ. І часто це трапляється за інерцією, коли тобі просто ніколи \ не хочеться розбиратися у тому, як не зачепити іншу людину, бо маєш гору власних проблем. Це окрема велика тема.
І хоч тема ставлення до темношкірих у нас в країні зараз не надто на порядку денному, але я проводила паралелі з нашими емігрантами - які поїхали в інші країни в пошуках кращого життя і намагаються там адаптуватися.
Не скажу, що цей роман буде в моєму топі прочитаного, але в цілому сподобалося - десь на 4 з 5. Докладніше поговоримо ввечері в “Сенсі” на Арсенальній ;)
#непозбувний_відгук