За разум твой идёт большая битва -
В нём встретились там Небо и Земля.
Борьба двух этих сфер в тебе открыта,
Пытаются на разум твой влиять.

Когда ты отвернёшь лицо от мира,
И всё вниманье на присутствие Моё,
Со Мной общением ты можешь насладиться
В небесных сферах, куда Бог зовёт.

Твоё желанье быть со Мной, то величайшая есть сила.
Когда твоё внимание на Мне,
Мой дух наполнит разум жизнью и миром.
И будешь счастлив ты тогда вполне.

А мир бросает на тебя все силы,
Чтоб мыслями твоими завладеть.
Он атакует похотью, ценизмом,
Молись защиту чтоб тебе иметь.

Чтоб различать духовные реалии,
Ты постоянно будь в общении со Мной.
Пустыней мира коль идёшь и далее,
Ты откажись от всяких беспокойств.

Как бремя тяжкое лягут на твои плечи,
Не ощутишь присутствия Его.
Будь бдительным всегда ты в мире этом,
Не забывай - против тебя война идёт.

Смотри вперёд, о вечности ты помни
С жизнью свободной, а не по часам.
Там будешь вечно уж в присутствии Моём ты,
Что ждёт тебя давно на небесах.

Л. Шпак

Все суєта - сказав Еклезіаст.
На суєті весь світ наш лиш існує.
Бо кожен в суєті живе із нас -
Родяться, помирають, сіють і будують...

Без суєти не можуть люди жити,
Все відкладають на майбутні роки...
Щоби в достатку на землі прожити,
Не мало треба так зробить роботи.

І в суєті, без сенсу дні летять.
Задуматися рідко хтось лиш може,
Нащо, куди все спішимо ось так -
Робота...дім...хазяйство...дім...робота...

А сенс який? Закінчиться все чим?
Ну, після смерті може хтось згадає...
Залишиться вже жменька лиш дітей...
Де будеш сам? Про це не помишляв ти.

А як же Бог? А як життя твоє?
Воно, без Бога, пролетить впустую.
А перед Ним стоять прийдеться всім,
Чи знав Його, чи про Нього й не думав.

Як знав, а дні свої проводив ти
Все в суєті, про Нього не згадавши,
То звідки ти тоді міг взяти сил,
Щоб до воріт тобі попасти раю?

Якщо не знав, то є ще час тобі
Щоб зупинитися, покликати до Бога,
І щоб прийшов до тебе, попросити,
Щоб відійшла та марнота від дому твого.

Земне життя ти сенсом наповняй,
Щоб не прийшлось в кінці сказати з сумом,
Як книзі Еклезіаст своїй сказав:
Все марнота є тільки в світі цьому.

Л. Шпак

И небо свернётся как свиток,
И солнце не будет сиять.
Всё это свершится, но ныне
Ещё на земле благодать.

Ещё благодать для спасения,
Ещё благодать для людей.
Дни божьего долготерпения,
На каждую душу елей.

Даёт Бог ещё покаяние,
Ещё Дух Святой говорит.
Ещё, исполняя желания,
Господь людям милость дарит.

Но не за горами то время,
Когда Дух Святой замолчит.
И будет связь с Богом утеряна.
Вход в рай будет людям закрыт.

Закрыт, и не будет надежды
Что-либо ещё изменить.
И белые неба одежды
Не сможешь уже получить.

Без этих одежд ты не сможешь
В небесное царство войти.
Оставь же, мой друг, всё земное,
Спеши к Иисусу прийти.

Спеши преклонить покаянии
Пред Господом славы главу.
Чтоб Дивный Творец мироздания
Тебя принял в славу Свою.

Л. Шпак

Є особисті Голгофа, Гефсиманія...
Вони ж бо, є у кожного із нас.
А просто, без уваги лиш бувають -
Немов життя проходить просто так...

А як молитви слізні і страждання,
Як сили вже залишили зовсім?
А це і є твоя та Гефсиманія -
Ти, як Ісус, буваєш в боротьбі...

Боролась лише плоть Його земная,
А дух - спасіння багатьох передчував...
"Хай буде, Отче Мій, воля Твоя лиш"-
Тому ось, у стражданнях, Він сказав.

А як в своїй ми скажем Гефсиманії,
Коли в стражданнях кличем до Отця?
"Хай воля лиш Твоя..."- чи тільки: "дай мені!
Інакше болю не стерплю вже я..."

А далі - у Христа була Голгофа.
Він там страждав і мучився за всіх.
А ми ідем з тобою на Голгофу,
Щоб біль віддать Йому свою і гріх.

А Він несе і терпить наші болі,
Він їх і зараз на Себе бере.
Для нас - спасіння, та страшна Голгофа.
Шукаючи спасіння ми туди ідем.

Бо там лише уся наша надія,
Якою б тяжкою не бу́ла наша путь.
Ми до Голгофи йдем крізь Гефсиманію,
Від боротьби, в молитві, віддихнуть.

В ногах Його всі склавши тягарі, щоразу
Знаходимо ми мир і благодать.
Бо на Голгофу Він пішов одного разу,
Щоб наші біди на Себе узять.

Хай наша путь застелена скорботами,
Але Його слідами від цвяхів
Усі Він наші рани виліковує,
На нас тече олива та із них.

Яка, є Кров Його Святая,
Що по дорозі капала із ран.
І цвяхи, на Голгофі там, вбивали -
Він ними наші рани всі зціляв.

Є особисті - Голгофа, Гефсиманія...
Якими то буваємо на них?
Як наш Господь, несем свої страждання,
Чи все Христу ми спішимо віддати їх?

Л. Шпак

О ты, Капернаум, вознесшийся до неба,
Не принявший Христа, низвергнешься ты в ад.
Свершал здесь чудеса, здесь жил и проповедовал
Господь Иисус Христос так много дней назад.

Здесь принимал, молясь, Христос потоки Духа.
А вечером, уча, всё людям отдавал.
Здесь Дух Святой, трудясь, спасал больные души.
Расслабленных несли и Он их исцелял.

Так что ж произошло, и что с тобой случилось?
Неужто не увидел Бога во Христе?
О ты Капернаум, вознесшийся до неба,
Ты сами небеса не подпустил к себе.

Мы приняли Христа, в нас Божий Дух трудился.
А сколько раз Он наши раны исцелял.
Но, как Капернаум, нередко ум гордился.
Неверия поток от Бога отдалял.

Враг мысли посылал греховные, не Божьи:
Не любит Бог тебя, зачем Ему служить?
Не слышит Он тебя, сам справиться ты сможешь-
То гордости слова, без Бога не прожить.

А мысли всё спешат подняться выше, выше...
Я бедный, и меня не слышит даже Бог.
И вот на Бога ты, до крайности, обижен.
И выросла то "я" уже до облаков.

О, друг, остановись, паденье будет страшным.
Ты на колени встань, пред Богом умались.
Урок к тебе Христа принять ты постарайся,
Прославь Его за всё, помочь тебе моли.

О ты, Капернаум - для нас предупреждение.
Оставь свой гордый нрав, пред Господом смирись.
И Бог, увидя Сам пред Ним твоё смирение,
Своей Святой рукой поднимет тебя ввысь.

Л. Шпак

Божа любов її кінця немає,
Вона є мирна, тиха, ніжная.
Вона, як полум'я, у холод зігріває,
Гарячий дух остудить як волна.

Її оспівують в псалмах усюди,
В благоговінні про неї всі кажуть.
У світі одна така любов є, люди.
Великий Бог на неї так багатий.

В любові Божій риса є такая,
Яку хотіла б мати і в собі.
Мій розум людський, осягнути намагаючись,
Не може до кінця її все ж зрозуміть.

Пустинею гарячою веде Господь Ізраїль,
Безумне нарікання сорок літ.
Терпіння у Мойсея не хватає,
Терпінню Божому нема границь.

Обіцяна земля, знову незгоди.
І чути крик: подай царя і нам!
Збудовані священниї висоти
І кадять вже на них чужим богам.

А Бог все терпить, а тому що любить,
Як мати те заблукане дитя.
Не зрозуміть мені любов такую,
Таке терпіння де можна узять?

А ось Ісус йде з учнями Своїми,
У кожного із них характер свій.
Терпіння у Нього на всіх хватає,
У Нього голос тихий є і ніжний.

Мій Боже, Ти мене такую терпиш.
Ти терпиш лінь, не мудриї думки мої підчас.
Я ж до дітей, до ближніх і до рідних
Буваю нетерпимою не раз.

А звідки невдоволення моє й роздратування?
А я ж Христова і Христос зі мною.
Нема в мені Господнього терпіння,
Його прошу, і мудрості святої.

Луна Твій голос, наставляє, вчить.
Дякую, Боже, що іще говорить.
Моє стремління - бути краще лиш,
Заднє зали́шивши, вперед йти за Тобою.

Л. Шпак

Любов Господня, де її початок?
Вона була при створенні землі,
Коли художницею радісно літала,
Створивши із безодні гарний світ.

Вона Творцем з очей людських не схована.
Видна вона у всім, що бачить зір.
Любов Христа, багато ти говориш
Без винятку, так до людей усіх.

Яке ім'я твоє? Хто ти така є?
Ісус в твоєму імені прийшов.
Він йшов з небес нести любов із раю
До грішників, спасти їх від оков.

Він йшов тому, щоб вірою, а не ділами
Могли всі люди до спасіння йти.
А жертвами великими й дарами
Нам неможливо праведність купить.

Хто учнями Христа були, поглянь ти -
Рибак і митар, повія ішла з Ним.
У Його ніг пролитими сльозами,
Спасіння для себе так набули.

Не добрими ділами, не законом,
Лиш праведністю Господа спасусь.
Закон любові - найвищий всіх законів.
Його, лиш виконавши, дав для нас Ісус.

Його сльозами небеса відкриті,
Його молитви за людей лились.
Його ми ранами назавжди вже зцілились,
Його лиш смертю на хресті спаслись.

Любов Господня без кінця і краю,
Його любов'ю лиш тримається земля.
Його лиш кров від смерті всіх спасає,
Його лиш праведність введе нас в небеса.

Л. Шпак

Стучат колёса набирая ход.
Мелькают за окном дома, вокзалы.
В вагоне тихо, едем лишь вдвоём -
Я и мужчина с грустными глазами.

О чём грустите и куда ваш путь?
Прервать пытаясь долгое молчание
Спросил попутчика. Вот еду отдохнуть
К себе домой, после дороги дальней.

И завязался тихий разговор.
Был на работе, не плохой, казалось
Семьёй не обзавёлся до сих пор.
К родителям домой вот возвращаюсь.

Работа оказалась не по мне.
Наверно я в душе какой-то хлипкий.
Работал в городе на бойне пару лет,
Хорошая зарплата и квартира.

Ну вот ушёл, зачем и сам не знал.
Не вынес каждодневного насилия.
Я там овец на бойне убивал,
Их слёзы моё сердце растопили.

Ты знаешь как на смерть та шла овца?
Ни звука ведь, идя, не подавала.
Из грустных глаз лишь крупная слеза
На землю тихой каплею стекала.

Не мог я больше видеть этих слёз,
Они мне уже снится начинали...
Задумался я, так вот и Христос
Как та овца, ведён был на заклание.

Кротчайший из живущих на земле.
Ни слова осужденья, не проклятья.
Лишь капли крови на Его челе
Как слёзы, за нас грешных, на распятье.

"Придите, научитесь от Меня,
Ибо Я кроток и смирен, как агнец"
Та сила кротости спасла нас от огня.
И кротостью жизнь вечная дана мне.

Как научиться кротости Твоей?
Смолчать, где нужно с теплотой ответить.
Она в душе, как лечащий елей.
Её достигнув, с Богом буду вечно.

Л. Шпак

За розум твій іде велика битва -
В нім там зустрілись Небо і Земля.
І боротьба цих сфер в тобі відкрита,
Все намагаються на розум твій впливать.

Коли відвернеш від світу обличчя,
Уся увага на присутність лиш Мою,
Зі Мною єдністю зможеш насолодитись
В небесних сферах, де Я тебе жду.

Твоє бажання буть зі Мною - така велика сила.
Коли твоя увага вся на Мене,
Мій дух наповнить розум життям, миром,
Щастя тебе не промине.

А світ кидає на тебе всі сили,
Твоїми щоб думками володіти.
Він атакує жадністю, цинізмом,
Молись, щоб захист мав від цього світу.

Духовну щоб реальність розрізняти,
Постійно будь у єдності зі Мною.
Пустинею ти світу йдеш і далі,
Відмовся і відкинь всякий неспокій.

Бо, як тягар, ляже на твої плечі,
І не відчуєш ти присутність Бога.
Пильним завжди ти будь у цьому світі,
Не забувай - війна йде проти тебе.

Дивись вперед, про вічність пам'ятай ти
Із життям вільним, а не по часах.
Там будеш вічність біля Бога мати,
Чекає Він тебе на небесах.

Л. Шпак

Красавица ромашка полевая,
Ты так чиста, прекрасна и нежна.
Твой аромат садов не наполняет,
Ты, скромница, для поля рождена.

И запах слабый, но сорвав ромашку
Чем больше разминать её в руках,
Тем аромат всё крепче, и всё слаще
Разносится по рощах и полях.

Ромашка, неприметная ромашка,
Собою ты напомнила Христа.
Он неприметен был и тих, других не краше,
Жизнь на земле сей тиха и проста.

Смерть на кресте, побои, поруганье
Нисколько не унизили Его.
Спасенья и любви благоухания
Дарил для человечества всего.

И запах жизни сей победоносный
Всё слышен не столетья, а века.
Миссионеры - Божьи медоносы,
Несут живительный, по всей земле, нектар.

То - слово жизни любящего Бога.
Та жизнь в Иисуса пролитой крови.
И запах тот благоухания Христова
Вдыхай всем сердцем, и вовек живи.

Л. Шпак

Печуть від болю материнські груди,
А на устах лиш: "Сину, Сину мій..."
Помер, нема, пробиті ноги й руки.
Лежить у гробі в темряві німій.

Кров, всюди кров, здавалось я вже звикла
До ран, що часто так в дитинстві мав.
Не раз ножем Він пальчика поріже,
Бо часто батькові допомагав.

Заплаче і покличе: " мамо, мамо,
Іди мерщій Мені допоможи"
Якби ж Ти знав, Мій Сину, які рани
Тобі потрібно буде пережить.

Як, моє серце, можеш ти терпіти?
Чому не розірвешся на шматки?
Як такі муки можеш пережити
Мій Сину? Муки не людські!

А Ти мовчиш, не кличеш, не благаєш.
А очі, очі...в них сама любов.
Мій Сину, Сину мій коханий,
Як дорога для мене Твоя кров!

Ти часточка моя, якби за Тебе
Смерть мені й муки на хресті прийнять!
А так, мабуть, призначено нам небом.
Я не спасу Тебе, бо Ти прийшов спасать.

Земная мати, як тобі боліло
За Сина серце, що розп'ятим був.
Отець Небесний за людей дав Сина
Єдиного, якого так любив.

Як, Боже, Ти людей нас грішних любиш,
Які, не раз, Тобі в лице плюють.
Дав Свого Сина Ти на страшні муки,
Щоб грішним нам відкрити в небо путь.

Як не любить, як не вклонятись Тому,
Хто всіх людей гріхи на Себе взяв.
Щоб мати й син знайшли спасіння в Ньому
І мали вічне в небесах життя.

Л. Шпак

Я Пилигрим на тяжёлой житейской дороге.
Я стал им когда-то, о верности Божьей услышав.
Хоть часто бывают избиты, израненны ноги,
Но всё же иду я в тот край, где любовью всё дышит.

Я жалок и слаб, и порою Мой крест давит плечи.
Но в путь мой надежду и веру с собою лишь взял я.
Надежду, что буду я там, где мой Бог и где вечность,
И твёрдую веру, что Бог мой в пути не оставит.

Когда мою душу сомнение чёрное гложет,
И вражеский голос всё шепчет, что Бог твой оставил,
Верность же Божию кто, мне скажи, уничтожит?
Он мою грешную душу из мёртвых восставил.

И если, раздавлен грехом, не увижу я света,
И враг будет бить и не даст мне возможность подняться,
Я буду ползти в темноте на Голгофу при этом,
Чтоб взглядом, хотя бы одним, со Христом повстречаться.

Я там прошепчу: Ты прости, Бог, как блудного сына.
Пришёл Я к тебе, лишь на верность Твою уповая.
И Он меня примет, и враг станет снова бессильным.
И я не умру, непрощённым как грешник, я знаю.

Л. Шпак

За окном пороша землю стелит снегом.
Ты тихонько спросишь: что такое небо?
Я тебе отвечу необычно просто:
Небо - это месяц, небо - это звёзды.

Небо - это солнце, небо - это дождик,
Мокрые снежинки на твоих ладошках.
Ты ведь согласишься с этим всем конечно.
Для меня же лично, небо - это вечность.

Небо - это место где моя Отчизна.
Это образ светлый новой, вечной жизни.
Это мой Спаситель, что глядит с любовью.
Новую обитель даст Он нам с тобою.

В небесах победа на житейских битвах.
В небесах ответы на мои молитвы.
Все мои надежды связаны с тобою,
В белых лишь одеждах в небо голубое.

За окном пороша, но весна настанет.
Из-за туч нависших солнышко проглянет.
На земле создал Бог и весну и стужу,
Время года каждое человеку нужно.

Л. Шпак

Безкрає небо, голос журавлиний,
Прощальна пісня ніжна і журлива.
Дощами плачуть тихо дні осінні
Пожовклим листям встелюючи ниви.

Так гарно, та чому ж душа сумує?
Чи ж сумом віє пісня журавлина?
Постійно літо, бач, не може бути.
Прийде за літом осінь неодмінно.

Чи, може, то літа мої голосять:
Вже осінь і зима не за горами.
Чому ж лякає свина в волоссі,
Життя моє збагачене літами.

Літа мої, голубоньки крилаті,
Немало вас від себе відпустила.
Та з вас усіх, нажаль, так не багато
У небеса до Бога полетіли.

Так не багато з колосом налитим,
З плодами, що для Господа приємні.
Так небагато Боже, Боже милий,
А решта - розійшлися недаремно.

Так швидко вони всі порозлітались.
І ось глибока осінь на порозі.
Якби літа оті, що позостались,
Прожити лиш з Христом, лиш тільки в Бозі.

Л. Шпак

Дві істини - закон і благодать.
Дві істини, що наповнюють Біблію.
Дано було від Бога, щоб спасать
Старе й нове, що підкріплялось вірою.

Закон казав: роби це й будеш жить.
А благодать: живи і будеш діяти.
Пізнавши Бога, що життя дарить,
Захочеш все життя Йому довірити.

Закон суворо каже: заплати
За все, що винний, що тобою скоєно.
А благодать: Я все уже сплатив.
Я все пробачив на хресті Голгофському.

Закон говорить: ти створи собі
Новеє сердце й дух людини нової.
А благодать: Я дух Мій дам тобі,
І серце нове що горить любов'ю.

Закон нам каже: Бога полюби
Всім своїм серцем, крепістю і розумом.
А благодать, що Він нас полюбив
Іще тоді, коли не знали Господа.

Бо за законом прокляті усі
Ті, що слова закону не виконують.
За благодаттю же - блаженні всі
Кому гріхи і беззаконня прощені.

За гріх єдине покарання - смерть.
Закон говорить і нема виправдання.
Та Божий дар у благодаті є -
Вічне життя, в Хресті наше оправдання.

Закон лиш хоче послуху раба,
За послух є спасіння нагородою.
Служіння із любові - благодать.
Спасіння, як дарунок, буде подане.

Як сина вільного прийме тебе Творець.
Як спадкоємця Його Царства вічного.
Син виконав закон, щоби Отець
Міг благодаттю від гріхів нас визволить.

Л. Шпак

Он висит на кресте, обезумев от жажды и страха
Осуждённый разбойник, проклятиями многих гоним.
Может быть, что о нём мать, иль кто-то из ближних заплакал,
А ведь может и плакать-то то некому было за ним.

Проклиная судьбу, и своих палачей проклиная,
В исступленьи смотрел на дышащую злобой толпу.
И прислушался он - из троих их, кого так ругают?
Крик, проклятье и смех слышно было вокруг за версту.

И проклятья его на устах опалённых застыли.
Стал смотреть на Того, Кого так поносила толпа.
И взирал он на лик осуждённого Божьего Сына,
И увидел печать мира, святости и божества.

Взор свой выше поднял - на челе его символ проклятия -
Тот венец из терна, что одела с насмешкой толпа.
Выше, над головою, прибитая воином надпись:
" Сей есть Царь иудейский"- вновь взор на Иисуса упал.

И чем больше взирал на Христа, тем спокойнее мысли.
Боль куда-то ушла, вспомнил юность он, мать и отца.
Вспомнил как его в детстве когда-то далёком учили
Из пророка Исаии стихи о приходе Христа.

"Изъязвлен за грехи, мучим за беззаконие наши"
Может быть это Он, Тот Миссия, что должен прийти?
Моисеем был змей для спасенья от смерти поставлен,
Коль взглянуть на Иисуса? Он наверное сможет спасти.

И стал жадно внимать всем словам, что Христом говорились.
Слышал: "Отче, прости им", видел взор, что любовью горел.
Слышал также и то, что другие о Нём говорили
И подумал: Он - Бог, кто распять Его с нами посмел?!

И уверовал он, и уж более боли не слышал.
Только теплилась в сердце: Он Бог, Он ведь может спасти.
"Помяни меня, Господи"- вопль разбойника слышен.
В этом вопле души Иисус услыхал: "О, прости..."

"Будешь ныне в раю, Я прощаю, ты будешь со Мною -
Заглушила всю боль и наполнила душу мою.
Ныне, буду в раю и Спаситель там будет со мною.
В Твои руки, Господь, свою смерть я, и жизнь отдаю.

Он разбойником был, не сидел он на мягком диване.
И был Новый Завет совершенно неведом ему.
Он висел на кресте, был ужасною болью терзаем.
Но смотрел он и слушал, и верил Иисусу Христу.

Почему ж не идут и теперь вот с таким покаянием,
Доверяясь всецело - Он Бог, и Он может спасти.
Неужель, как разбойнику, быть тебе нужно в страдании,
Чтобы, в страхе перед смертью, ко Христу с покаянием прийти.

А ведь смерть на земле не всегда лишь страданьях приходит.
Может тихой она и совсем неприметную быть.
И в ночном тихом сне, она души с собою уводит.
Можешь ты не успеть о прощеньи Христа попросить.

Как разбойник другой, что Христа поносил и смеялся.
Просьбу первого слыша и ответ Иисуса Христа,
Вдруг раздумывать стал, думая - непрощённым остался.
В тот момент, громко вскрикнув, Иисус Богу дух Свой предал.

И ужасная смерть ему тихо в лицо рассмеялась:
Нет спасенья тебе, ты его обрести не сумел.
Друг, взгляни на Христа, не всегда смерть приходит под старость.
Чтоб тебе не шептать: не успел, не успел, не успел...

Л. Шпак

І небо, як сувій, згорнеться,
І сонце не буде сіять.
І станеться скоро усе це,
Та зараз іще благодать.

Іще благодать для спасіння,
Іще благодать для людей.
Дні Божого довготерпіння,
На кожную душу єлей.

Дає Бог іще покаяння,
Говорить іще Дух Святий.
Виконуючи ще бажання,
Господь людям милість дає.

Та не за горами є час той,
Замовкне коли Дух Святий.
Зв'язок буде з Господом втрачено.
Вхід в рай буде людям закритий.

Закритий, не буде надії
Що небудь іще помінять.
Одежі небеснії білі
Не зможеш уже ти прийнять.

Без тої одежі не зможеш
В небеснеє царство ввійти.
Залиш ти, мій друг, все земнеє,
Спіши до Ісуса прийти.

Схилити спіши в покаянні
Ти голову низько свою,
Щоб Той, що за тебе страждав так,
Тебе прийняв в славу Свою.

Л. Шпак

Без края небо, голос журавлиный,
Песня прощальная нежна так и печальна.
Дождями плачут дни осенние так тихо,
И листья желтые всё землю укрывают.

Красиво так, но почему душа печальна?
Иль песня журавлей всегда печальная?
Не может быть ведь лето постоянно.
Придёт за летом осень обязательно.

Иль может, то лета мои так плачут:
Уж осень, и зима не за горами.
И почему так седина пугает
Ту жизнь мою, богатую летами?

Лета мои, крылатые голубки,
Так от себя немало отпустила.
Из вас всех, я жалею, что немного
Так в небеса к Иисусу улетело.

Не много так, с тем колосом налитым,
С плодами, что для Господа приятны.
Так их не много Боже, Боже милый!
А остальные - разошлись напрасно.

Так быстро они все поулетали.
Глубокая уж осень на пороге.
О, если б те года, что лишь остались,
Прожить только в Христе, лишь только в Боге!

Л. Шпак

О ти, Капернаум, вознісся аж до неба.
У пекло підеш ти, не прийнявший Христа
Звершав там чудеса, там жив і проповідував
Господь Ісус Христос багато днів підряд.

Там, молячись, приймав Христос потоки Духа.
Увечері, навчаючи, все людям віддавав.
Трудячись, Дух Святий спасав там хворі душі.
Хворих приносили і Він усіх зціляв.

Так що ж то сталося з тобою, місто миле?
Невже ти не побачив Бога у Христі?
О ти, Капернаум, до неба ти піднісся,
Самі ти небеса до себе не впустив.

Ми прийняли Христа, працює Божий Дух в нас.
А скільки раз Він наші рани врачував.
Та, як Капернаум, розум так наш гордився.
Невір'я лиш потік від Бога віддаляв.

Ворог думки давав гріховнії, не Божі:
Не любить Бог тебе, нащо Йому служить?
Не чує Він тебе, сам справитися зможеш -
То гордості слова, без Бога не прожить.

А думки все спішать піднятись вище, вище...
Я бідний, і мене не чує навіть Бог...
І ось образу ти на Бога не залишив.
І виросло те "Я"вже понад хмари знов.

О, друже, зупинись, падіння буде страшним.
Ти на коліна стань, перед Господом змирись.
Уроки ти Христа прийняти постарайся,
Прослав Його за все, допомогти моли.

О ти, Капернаум, для нас то попередження.
Залиш свій гордий норов, перед Господом змирись.
І Бог побачивши перед Ним твоє смирення,
В Своїй святій руці підійме тебе в
вись.

Л. Шпак

Пусть для многих людей не заметен
Путь твой, среди земных дорог.
Что б не делал ты днём, или вечером,
Человек - тебя видит Бог.

Может что-то надумал недоброе,
Не увидит, не судит никто.
Не обманывай сердце гордое,
Трепещи, тебя судит Бог.

Если горе на сердце тяжестью,
Крик души, не поможет никто.
Что один ты, лишь только кажется,
Крик души твоей слышит Бог.

Коль устал под греховной ношею,
Духом в жизни совсем изнемог.
В жизни есть твоё нечто хорошее -
Человек, тебя любит Бог.

Ты бредёшь, как овца заблудшая,
Среди тысяч житейских дорог.
Голос Пастыря слышишь зовущего?
Человек, тебя ищет Бог.

Л. Шпак