mrnng, my fellow kids

Bette Davis on set of Now, Voyager - 1942

ок, трохи кумедного
нещодавно переносила частину програм з одного диску на інший і вирішила перевірити чи всі вони працюють в штатному режимі; в процесі перевірки ініціювала розмову з чатомЖПТ, і він вибрав мені найменування, про що я його не просила - і з тих пір так до мене і звертається. І повідомлення смайлами закінчувати став, which was new.

змія підготувалась до китайського нового року, а ти?

Царівна Елара, донька Охромена (або Мінія, опінії розійшлись), була одним з любовних інтересів небесного потаскуна Зевса, за що на неї дуже визвірилась Гера і божественному ловеласу довелось переховуати коханку в бабусі Геї під землею. Там Елара народила гіганта Тітія, на тім і померла. Бабка Гея виростила пацана, але без батьківської руки хлоп виріс бідовим - спробував зґвалтувати ще одну зевсову коханку, Лето (люди кажуть, що це була Герина ідея). За що божий батя їбанув паскудника блискавкою і скинув до дядька Аїда в підвал. За іншою версією, був пристреленний дітьми Лето, Аполоном та Артемідою.
- - -
Тітій, 1632 - Хосе де Рібера

ууу, ваха!

Ггг

можу ще віршик прочитати, да

ну да, спиздив по-мистецьки - і чьо?

SickDick

I Feel Perfectly Terrible, 2021
by Dirk Van Saene

усі ми знаємо цю історію: є прекрасна діва, яка змалку присвятила себе богові; є її батько, який планує прилаштувати дочку в політично вигідний шлюб, або місцевий володар, який кидає на неї оком; є палка відмова дівчини; нарешті, є видовищна сцена мучеництва, покликана показати жорстокість язичників і побожність героїні. історія святої вільгефортіс, покровительки дівчат, які не хочуть заміж, нещасливо заміжніх жінок (зокрема тих, які хочуть перестати бути заміжніми) і — зненацька — свійських тварин, теж цілком уписується в цю канву.

вільгефортіс була португальською принцесою, яку батько-язичник вирішив видати за короля сицилії. коли вона відмовила, кажучи, що вже має нареченого (та ще й на небі), батько розлютився й кинув її в підземелля. дівчина довго молилася, щоб бог спотворив її, роблячи непривабливою для потенційного чоловіка, й отримала те, чого хотіла, — пухнасту бороду. як на мене, це не така уже й трагедія, бороди бувають дуже гарні; але португальський король, побачивши новий імідж дочки, жахнувся, бо середньовічні канони краси до такого не були готові. на питання, що з нею трапилося, вільгефортіс відповіла, що то їй подарував небесний наречений. батько розлютився: мовляв, у такому разі помри так само, як він, — і наказав розіп’яти дочку. цей момент мучеництва ми найчастіше й бачимо на зображеннях вільгефортіс — наприклад, оцьому, із часослова марії бургундської.

одне слово, загалом усе класично. от тільки є дві дрібні деталі.

по-перше, вільгефортіс — унікальна свята, відома в різних землях не просто під локальними варіаціями одного імені, як лаврентій-вавжинець, а під цілковито різними іменами: куммерніс, ліберата, анкамбер (як бачите, цим іменам притаманний мотив звільнення, про яке до вільгефортіс і молилися).

а по-друге, її не існувало.

тобто не те щоб неіснування якихось святих було великою перешкодою для побожності. он віра, надія, любов і мати їхня софія, найімовірніше, зродилися з алегорії, проте не тільки мали спільний культ, а й стали героїнями одної з перших німецьких християнських драм. а брак будь-яких історичних свідчень щодо існування святої варвари, 1969 року виселеної з цього приводу із загального римського календаря разом із купою інших мучеників і мучениць, ніяк не заважає її реліквіям чудово почуватися в києві, а самій святій — у локальних католицьких календарях. і навіть із молитвами до святих, яких насправді не було, якщо людина щиро вірить у їхнє заступництво, нема проблеми, бо ж джерело благодаті — це все одно бог; а ще існує цікава математика скарбнички добрих справ. але нині не про це — а про те, що бородата свята на хресті, та ще й схильна звільняти жінок від нещасливих шлюбів, почала знічувати освічених теологів задовго до 1969-го, тож її культ цілеспрямовано розвінчували; тільки де-не-де в центральній європі він протримався до хіх століття. утім, якщо свята вам подобається, то її спомин припадає на 20 липня ;)

ми навіть знаємо, звідки в цього образу можуть рости ноги (чи то пак борода). дослідники вважають, що вільгефортіс — це інтерпретація нетипового для західної церкви образу розіп’ятого христа-короля, вбраного в пишні шати. імовірно, джерелом плутанини був святий лик із лукки, який возили в турне європою і охоче копіювали — а згодом джерело цієї постаті в сукенці забулося, зате хороша історія лишилася. спадковість засвідчує ще й чудо про скрипаля і черевичок, спільне для святого лику й вільгефортіс, але у мене скоро закінчиться ліміт знаків, а чудо чарівне й заслуговує власної ілюстрації (зі скрипалем і черевичком, звісно), то лишімо його на потім.

вільгефортіс, до речі, була не єдиною бородатою святою. григорій великий переповідає історію ґалли, римської аристократки з vi століття, — звісно ж, багатої, вродливої і дуже побожної. вона, щоправда, один раз вийшла заміж, але дуже скоро овдовіла й вирішила далі лишатися вірною христові, хоча медики й наполягали на тому, що без скорого заміжжя в неї виросте борода. «ну й ок», — відповіла ґалла. і точно так і сталося: борода виросла, а ґаллі було цілковито ок.

#тяжкобутисвятим