Житомирська траса живе своїм життям. Автівки поспішають самою крупною на сьогодні логістичною артерією.

Інколи проїжджаєм на захід України. Навчання, вербовка. Завжди пригальмовую біля Бузової.

І дивлюсь на гарячі місця.

Шановні мешканці, вибачте за спалений російською БМП «мерседесик». Та черга 2А42 планувалася не по мерсу, а по нас😁

Але підполковник Падалка сволочь бувалий, молодець.

Засідка наша нижче кута максимального нахилу з траси.

Снаряди прошили все за нашими спинами. І разом з тим майже прошили «Джанго» і «Молодого». Якраз полізли на горище дивитись де колона ворога.

А рускіє вже тут як тут😁

Живе траса.

Тече життя.

От вона Бузова, де кров ворога текла.

А от Мотижин… Де пролилася рідна мені кров… Скінчилося славне і складне життя велетня з добрим серцем Володі Карася.

Брат запам‘ятався всім як козак, що ніколи не відмовить у допомозі.

Навіть перед війною його доля занесла працювати в католицьку благодійну організацію.

Вовчик бачив у житті всіляке, і дуже лихе, і прекрасне. Але лишався завжди щирим добряком.

Володя не стояв осторонь громадського життя. І після побиття ескадроном смерті МВС перед Майданом навпаки активно допомагав країні.

Фейсбук вчергове зніс усі сторінки активістів Січі. То байдуже - відновим колись чи нові заведем.

Але в мене йокнуло що стерло і сторінки Вовчика… Так і є…

Це шкода.

На заправках зі мною вітаються «Володимире», бо картка Володі. Я не кажу, що Володя загинув і не міняю навмисне.

Хай кожен раз мене штрикає під серце згадкою про брата.

Значить треба було більше убивати наволоч всі ці роки, щоб цього не відбулося.

І більше убивати зараз, аби менше гинуло ваших синів, дітей, братів.

А зараз я попрошу напишіть хто знав Вовчика спогад про нього. Про його добрі справи.

На пошту скидайте [email protected]

Або в соцмережі з хештегом #ВолодяКарась

Дякую.

Спи спокійно брате.

Честь.

Євген Карась