Початок визволення України

Деякі люди прогресивних поглядів, що в 2022 році виїхали за кордон, покинули Батьківщину у вельми пригніченому настрої. Для того було чимало об'єктивних причин.

Друзі, які ще вчора з цікавістю та співчуттям слухали про ідеї вселюдського братерства, раптом почали збирати кошти на вбивство русні.

Звичайні робітники до війни не могли дивитись без огиди на годовані пики начальників. А тепер ці самі робітники цілком добровільно взяли автомати і під керівництвом тих самих начальників без страху пішли вбивати російських окупантів.

Чорна реакція, тваринний шовінізм тоді гуляли по країні. Здавалося, кожен удар російської ракети — це удар молотком по цвяху у віко труни інтернаціоналізму.

Так-то й вийшло, що тисячі соціалістів немовби заклякли в тому жахітті, а більшість з них досі труситься ніби в пропасниці від "реакційності" власного народу. Дехто з них розчарувався в соціалізмі та й у можливості змін узагалі. Мовляв, революція буде, але не в цій країні і не в цьому житті. Вони з тугою й ресентиментом скролять новини про арешти чергового Вороніна або Кононовича і проклинають долю, що занесла їх народитися в такій невдалій для революційних змін країні.

Дехто ж вирішив шукати собі нову батьківщину — все одно з цими людьми, з цими "обставинами" нічого путнього не добереш. Ми по-людськи співчуваємо тим, хто зневірився у своєму народі. Але ні сльози, ні ридання, ні прокльони ситуацію не змінять. Тим більше в той час, коли щоб побачити реальний стан речей, можна просто вийти на вулицю.

А що відбувається на вулиці?

Свавілля ТЦК, від якого найбільше потерпали Харків, Одеса, невеличкі міста Західної України, нещодавно дійшло і до Києва.

З самого ранку біля кожного входу в метро стовбичили по четверо недолугих людоловів у компанії лягавих в цивільному. Зрозуміло, шмонали всіх чоловіків, що заходили в метро та виходили з нього. Вони вже прибрали пару жертв і залишили їх стояти біля себе. Та раптом в одну мить жінки та баби, що торгували в переході овочами й квітами, вийшли їм напереріз, стали ланцюгом та підняли страшний ґвалт, 1 в 1 як у тих відео, що по телемарафону називають російським іпсо. І дали час втекти на волю без п'яти хвилин мобілізованим. Тоді, хоч тільки й одну мить, робітничий клас діяв спільно, як одна сім'я, як єдина сила.

Підтвердження тисяч таких та подібних випадків єднання незнайомих людей перед обличчям спільного ворога вже давно є у відкритому доступі.

Війна забрала життя сотень тисяч українців. Війна зруйнувала промисловість, знищила народне господарство. Але вона почала виховувати в нас колективність — ключ до закінчення всіх воєн на планеті.

Усвідомлення класових інтересів у робітництва поки що переважно стихійне — війна набридла всім, але як діяти — цього люди не знають, вони об'єднуються, але стихійно, без організації.

Чи буде кому спрямувати й організувати хвилю народного гніву в потрібний час? Залежить від твоєї участі в цьому процесі!

#едкий_комментарий

Россия, весна 2024 года. Гайки закручены как никогда раньше, железный занавес опускается все дальше, над страной “парафашистской буржуазно-олигархической военной диктатуры” тучи сгущаются мрачнее черного… Есть ли хоть какие-нибудь шансы у воинов света?

Читать продолжение:

Часть 1:
https://telegra.ph/Liberaly-i-kommunisty-vozmozhen-li-soyuz-chast-1-05-15

Часть 2:
https://telegra.ph/Liberaly-i-kommunisty-vozmozhen-li-soyuz-chast-2-05-15

Редакція РФУ читає інтерв'ю з засновником ПВК Black Water Еріком Прінсом та слідкує за думками американських правих.

Слухайте новий подкаст на нашому ютюб-каналі: Робітничий Радар: Приватні військові компанії проти армії. Інтервʼю з засновником Black Water.

Хочеш дізнатися думку Редакції РФУ з певного питання? Напиши його в коментарях під цим постом і ми відповімо в наступному випуску Робітничого Радару.

Пикет рабочих Арселор Миттала и его перспективы

21 мая работники завода «Арселор Миттал Кривой Рог» вышли на очередной митинг. «Очередной» потому, что из-за систематической халатной политики администрации завода акции протеста перестали быть редкостью.

Рабочие завода устраивают митинги почти каждый год. Тема акций всегда одна: проблема низких зарплат, которая с годами никуда не уходит. Вдобавок к этому люди жалуются на плохие, а порой смертельно опасные условия труда. Уже более семи лет сотрудники этого завода показывают свое недовольство не только разговорами, но и забастовками, которые все же вынуждают руководство идти на контакт. Так было до начала войны, которая приостановила протесты. Но время шло, ситуация (после остановки 80% завода) стабилизировалась, и вот в конце 2023 года звучат планы о выводе завода на уровень 50% от довоенного производства, а уже в апреле 2024 — отчеты о росте производства аж в два раза. Убытки завода упали с 49 млрд гривен за 2022 до 12 млрд в 2023 (важно упомянуть, что убытки — это не разрушенные мощности, а потерянная прибыль из-за порванной логистики — в основном морской). Также от гендиректора звучат речи о недостатке рабочих рук.  

А что с рабочими? Ответ — все печально. В 2022 году половина (из 22 тыс.) рабочих была или в простое, или работала посменно и нерегулярно, и это на фоне найма новых рабочих и привлечения женщин к тяжелой работе. Несмотря на очевидное падение уровня жизни, повышения и даже индексации зарплаты не проводилось. За два года войны, согласно отчету, траты на зарплату рабочим упали с 5,04 млрд грн. в 2021 году до 3,58 млрд грн. в 2023 — то бишь почти на 30%. На все вопросы профсоюзов о премиях в честь пятидесятилетия сотрудникам, дополнительных отпусках за переработки или работу в опасных условиях им отвечают или фразами о военном положении, или отговорками, что администрация сама будет решать, пойдут деньги сотрудникам или на инвестиции в завод. И вот вопрос знатокам: куда все-таки пойдут деньги? Ответ оставим читателю. При этом мы постоянно слышим сказки об уважении к жизни рабочих, про установку мемориальных табличек погибшим на фронте сотрудникам завода, про заботу об экологии, а в качестве вишенки на торте — о попадании в десятку лидеров по объему инвестиций в производство по Украине.

Вышеописанные несостыковки между словами и действиями руководства АМКР отлично видят и рабочие. И они, как уже было сказано, не остались безучастными. В условиях полной продажности большинства крупных профсоюзов уровнем организации металлургов Кривого Рога можно только вдохновляться и ставить в пример другим. Однако…

Здесь мы можем видеть лишь локальную инициативу, не более того. Нисколько не преуменьшая действий сотрудников, важно понять, что в долгосрочной перспективе эти действия обречены на провал. Их митинги будут повторяться год за годом без надежды на победу, ведь простой акционизм не заставит руководство считаться с ними — а каждая победа будет сведена на нет политикой власти. И речь даже не про тяготы военного положения; даже в мирное время эти выбитые потом и кровью достижения будут обнулены инфляцией всего за год.И история будет повторяться вновь.

Вывод таков: в нынешнем виде, когда митинг лишь заявляет о недовольстве, без угроз стачкой — эти акции бесплодны. Потому их и проигнорировали другие рабочие, на что жалуются организаторы пикета. Без реальных действий в виде забастовок, без массового, политически осознанного и скоординированного движения все победы таких протестов будут краткосрочными. Чтобы достичь достойных условий труда и его достойной оплаты, трудящимся необходимо объединиться не в рамках только одного цеха, а в коллективы, основанные на солидарности рабочих — без привязки к сфере, профсоюзам же нужно найти методы пробуждения пассивных рабочих, новые вопросы и проблемы, которые поднимут их на борьбу.

Объединяйтесь, товарищи! Боритесь за свое право трудиться в человеческих условиях за достойную плату. Никто не сделает этого за нас. Пассивность — игра на руку тем, для кого наши зарплаты — лишняя обуза в ежемесячной смете.

#едкий_комментарий

👶 Дети. Для многих из нас нет ничего важнее на свете. Наше будущее, без которого весь человеческий род прекратит существование, наше счастье. С целью привлечь внимание общественности к актуальным проблемам, ежегодно 1 июня отмечается Международный день защиты детей.

🇺🇳 В 2005 году свет увидела уникальная картина «Невидимые дети», состоящая из семи новелл, срежиссированных разными авторами, которых объединила идея показать тяжелую жизнь детей разных народов и стран. В создании принял участие Детский фонд ООН — ЮНИСЕФ.

☠️ Первая новелла из представленных повествует об наемничестве среди детей Африки — бандгруппировки под покровительством различных компаний ведут войны за передел сфер влияния, используя в качестве ударной силы детей, поскольку это дешево и эффективно.

🎞 Вступительная история задает основной тон картины. Фильм показывает реальные ужасы, с которыми сталкиваются миллионы детей по всему миру, что в совокупности с уникальной стилистикой каждого режиссера не может оставить зрителя равнодушным и заставляет задуматься о проблеме.

📽 Кассовый сбор фильма был направлен в фонд помощи детям, что безусловно хорошо. Однако возникает закономерный вопрос: почему проблемы, о которых снят фильм 2005 года, спустя 19 лет никуда не делись, а лишь обострились, сделав жизнь детей еще сложнее из-за кризисов и войн?

🤬 Ответа никто не даст. Зато ООН может провести очередной совбез, чтобы... вновь пожать плечами и выразить обеспокоенность, пока в какой-либо мясорубке будут гибнуть сотни невинных. Почему организация, которая создавалась для предотвращения насилия, ни на что не может повлиять?

💸 А все дело в том, что ООН, какие бы миротворческие миссии она ни проводила, не способна изменить суть законов, по которым работает общество. Капитализм будет разъединять и стравливать народы, как ни пытайся этому препятствовать в рамках режима. Ничего личного, просто бизнес.

🛠 Пока общество работает по принципу вечной гонки за прибылью со всеми вытекающими в виде войн, насилия и грабежа, ни одна организация не может повлиять на волю правящего класса. Решить проблему можно лишь путем власти большинства, когда править будет рабочий, а не буржуа!

🚩 79-летняя история ООН показывает невозможность мира при капитализме. Очевиден вывод: действующий строй требует сущностных, а не косметических изменений. Лишь когда будет построен мир, где людям нечего делить, фильмы вроде сегодняшнего станут историей, а не горькой реальностью.

🕊 Мы поздравляем детей всех стран и народов с праздником, а также призываем каждого взрослого учиться и объединяться, дабы построить для наших будущих поколений по-настоящему человеческое общество мира и согласия — на земле и в небе! Миру — мир, товарищи!


Советуем подписаться на наш X (Twitter), где схожие посты публикуются в первую очередь, а также есть другие интересные рубрики.

#культура #твиттер_рфу

РАЗРУШЕННАЯ ПРОМЫШЛЕННОСТЬ МОЛДОВЫ

Наверное каждый соотечественник прекрасно знает, как выглядят пустеющие сёла, заброшенные заводы и пустыри на месте крупных предприятий прошлого. И в принципе может увязать это с ростом цен на продукты, одежду, технику; может также интуитивно указать пальцем на виновного в этом всём. Тем не менее, более молодое поколение не всегда знает, сколько заводов и ферм было в их городе или селе.
В нашем видео мы собрали огромный массив наглядных примеров, подкрепили их статистическими данными и сравнили экономическое развитие нашей страны во время планового хозяйства и после начала рыночных преобразований.
Сделано это не для ностальгии о прошлом, а для того, чтобы продемонстрировать - для нас, для нашей страны есть другой путь развития, и это не пустые фантазии.

#видео_КК
Для связи: КК_bot

Дві тактики боротьби з ТЦК

З кожним роком могилізація підкорює все нові висоти. Те, за що раніше цілком обґрунтовано видавали білий квиток, тепер взагалі не відіграє жодної ролі. Епілептик, психологічно нездоровий, онко- або ВІЛ-хворий? Штурмуй посадки, любий! Підсумок закономірний – деякі «повністю придатні і здорові» хворі просто не доїжджають до фронту.

А ті, що доїжджають, поповнюють лави нещасних, чия доля – загинути від випадкової кулі в черговій м'ясорубці, вічно гнити в окопах, повних щурів, виконуючи безглузді самогубні накази. І заради чого? Заради Держави, Батьківщини, Nazії? Істеричні вигуки телемарафонної пропаганди мало кого надихають, бо дурних нема: всі прекрасно розуміють, кому на Русі-Україні жити добре, а рідне начальство своєю мудрою і послідовною політикою негативного підвищення добробуту населення лише підкріплює це розуміння.

Природно, люди намагаються уникнути такої долі. Як це буває в розділеному суспільстві, де кожен сам за себе, почалося все з індивідуальної боротьби: хто заможніший – підкуповував медкомісію або самих працівників ТЦК, хто жвавіший – перепливав Тису, у кого є родичі в РФ – намагався продертися до них через лінію фронту. Однак для всього цього потрібна матеріальна база, і тим, хто її не має (а таких більшість), залишається лише купити перцівку чи іншу зброю і чекати, коли нагрянуть люди у формі.

Чи ефективна така боротьба? Очевидно, не дуже: що може зробити одна, навіть озброєна людина, коли проти неї чотири-п'ять здорових кабанів? А якщо вони теж при зброї? А якщо з ними представники закону? Ось і виходить, що надія на такий порятунок із подальшим посиленням терору стає дедалі бляклішою. Усвідомлення цього факту призводить до поступової відмови від індивідуалізму, що вбирається з народження, призводить до стихійної організації трудового народу в боротьбі з державним апаратом.

І ось нещодавно в Запорізькій області і на Закарпатті люди зібралися біля будівлі ТЦК, щоб витягнути своїх товаришів із катівні. Розганяти їх довелося аж із застосуванням вогнепалу, що є рідкістю навіть зараз, за всього розмаху терору. Але навіть так, призвело це все...

А ні до чого не призвело: державна машина так само продовжила несамовито пожирати податне населення, а протестувальники були змушені вибачатися на камеру.

Що ж робити, якщо такі бунти не дають плодів? Ось, наприклад, пан Луганський пропонує нам... чекати, покірно чекати, доки нагорі там «зрозуміють, що так не робиться» і просто так візьмуть і припинять законодавче беззаконня та поліцейщину, бо це «дає російським пропагандистам можливість розгойдувати ситуацію в Україні». Адже цар-то хороший, бояри – теж, та й узагалі всі вони там хороші, просто до них довго доходить, мабуть. Від пана Луганського і йому подібних це, мабуть, вислизає, а ми зауважимо: люди при владі і при зброї існують не у вакуумі – їхні мотиви, їхні дії, політика, яку вони проводять, виникають та існують у рамках усього так чи інакше єдиного суспільства. А отже і проблема ця насамперед системна, і сама собою не зникне. І доти, доки суспільство залишатиметься незмінним, незмінними будуть також і начальнички з їхньою людожерською політикою – їм банально немає причин змінюватися.

Тому ми закликаємо навпаки: спершу об'єднатися і вчитися, далі створювати чітку й організовану структуру. Без цього неможливий жоден серйозний опір, бо якщо ми вирішили боротися проти таких мерзенних проявів суспільного устрою, як мобілізація і властивий їй терор, то потрібен по-справжньому залізний кулак по-справжньому революційного пролетаріату. Тільки він зможе з корінням вирвати основу для існування подібної системи – знищити ту магнатерію, що спонсорує цей кошмар, щоб продовжувати жиріти на багатствах, які зростають на крові та поті як цивільних, так і військових. Знищити ті умови, які роблять її існування можливим, а саме капіталістичний уклад. Інакше нас розчавлять і знову поженуть, як худобу, на бійню за інтереси господарів життя, а платою за це стануть наші кров і сльози.

#едкий_комментарий

Дивіться нове коротке відео на нашому ютюб-каналі: Чому держслужбовці не воюють?

В этом видео мы охватим промежуток между двумя случаями массового голода на территории Советского Казахстана. Это время введения НЭПа, пришествия Голощекина с политикой Малого Октября, раскулачиваний, дебаизации и первых лет коллективизации. Рассмотрим экономическое и социальное положение казахского народа того времени опираясь на факты и статистику. Приятного просмотра, жолдастар!

Подписаться | Чат | Анкета

Қазақстанның Еңбекшілер Ұйымы / Қызыл Отау
Организация Трудящихся Казахстана / Красная Юрта

Що робити з ворожим ІПСО у вашому місті? (2/3)

Усе, що змушує тисячі українців ставити обурливі реакції на пости тієї ж Трухи – це не проблема окремого президента ЗЕ чи окремої структури ТЦК. Це прояви суспільної системи, за якої ми живемо. Імʼя цій системі – капіталізм. А "марксизм", який згадували вище, – це не релігія, а наука, що описує як капіталізм побороти.

Що це за система така, якою хворобою оповита наша країна? Її головна ознака проста: нашою працею – працею мільйонів – живе купка зі 100-200 надбагатих "громадян", їхніх родичів та наближених. Цих багатіїв прийнято називати олігархами.

І вони не просто "грабують" нас з вами. Вони саме забирають частину нашої праці, оскільки ми в нерівних умовах: вони володіють підприємствами, ми ж – фактично нічим, а тому вимушені продавати їм право користуватися нашими розумовими та фізичними навичками, аби ми робили для них товари на продаж. І саме на захист цієї нерівності існує держава, яку ці олігархи давно перетворили на свою контору. І саме для свого зиску олігархи починають війни, як її почали російські "підприємці", загнавши танки на поля України. І жодних тут "денацифікації" або "боротьби за визволення народу Донбасу", якими марять автори каналу Open Ukraine. Російських солдатів женуть вмирати за прибутки найближчого оточення Путіна. Тому ті, хто від обурення діями української влади піде підтримувати владу російську, є вороги народу не менше, аніж ТЦК.

А що ж стосовно нашого президента ЗЕ? Бо його можна критикувати, але ж треба підтримати боротьбу за незалежність України! І дійсно, ми за повну незалежність України. Але самі дайте відповідь на питання: чи може бути Україна незалежною для нас з вами, коли ми залишаємося рабами Ахметова, Шурми тощо? Коли нас постійно "кидають", перефразовуючи відому пісню Скрябіна. Що ж, це – незалежність для купки кровососів, які зробили залежними, поневолили всіх інших українців. Чи є сенс терпіти їх витівки, захищати їх бізнес, їх державу? Бо "можновладці крадуть", а ми останню копійку кидаємо на те, щоб їх захистити. І такі, як Труха, голосно засуджуючи окремі прояви хвороби, тим не менш завжди закликають вас, читачів, піти вмирати за бенефіціарів гнилої системи. А якщо ви проти, то вони закриють коменти – як під постом про нашу листівку. Ось тому Труха і їй подібні – теж вороги наші і трударів України.

Але за що ми боремось і що ми пропонуємо? Якщо у війні зійшлися дві людожерські диктатури, які діють на користь невеликої купки всевладних багатіїв, то що залишається робити пересічному робітнику? Айтішнику, енергетику, трактористу – кожному. Здається, що залишається тільки шлях втечі. Але чи зможуть усі втекти? Чи зможе Тиса пропустити мільйони розчарованих українців? І чи краща доля чекатиме нас там, куди не долетить куля ДПСУ? Або там буде те ж рабство, що і вдома?

Що ж. Коли ще перші ракети повномасштабного вторгнення не встигли впасти на нашу землю, 23 лютого 2022 року наша організація дала відповідь на питання, яке й сьогодні тривожить тебе, читачу, бо інакше ти б не пішов читати "ворожу пропаганду". А ми, як ти бачиш, дійсно вороги – вороги всіх катів народу України, як внутрішніх, так і зовнішніх. Тому відповідь нас, тих, хто клеїть антивоєнні листівки, буде виглядати дещо незвично, бо ми не кажемо "ні війні", не кажемо "здаваймося". Ми кажемо так: війну війні! Жодної війни, крім класової!

Так, ми закликаємо боротися проти війни, але ми знаємо, що перемогти її можна лиш війною. "Хочеш миру, готуйся до війни" – цей дуже відомий афоризм ми зараз трактуємо так: якщо хочеш, щоб тебе не погнали вмирати за інтереси олігархів, то піди проти олігархії та її держави, не приймай поступок, захопи владу, поверни своє! Так, ми – РФУ – боремося за владу. Чию владу? Владу робітників, тих, кого сьогодні таврують ухилянтами, а раніше називали "стадом і черню".

І це не популізм: ми знаємо, що така влада можлива, якщо не "відбирать і ділити" власність на землю, заводи та інші підприємства, а спільно користуватися надбаннями нашої праці, щоб результати праці належали тим, хто працює!

Але як втілити цей ідеал?

Що робити з ворожим ІПСО у вашому місті? (3/3)

І тепер – коли ми стисло виклали свої погляди задля спростування звинувачень у ждунстві чи-то праці на Кремль – перейдемо до того, а що ж, власне, робити.

Дійсно, ви побачили нашу листівку. Якщо проігнорувати заклики Маслова і Трухи та не зірвати її, то слід… а як слід вчинити? Ми закликаємо не просто перейти за QR-кодом. Ми закликаємо вас поширити серед знайомих, що теж розуміють проблеми, про які пишемо, інформацію про нас і нашу боротьбу.

Адже ми вміємо не тільки писати статті та складати бойовиті лозунги: у нас також є й дії, які часто корисніше всіх старосалтівських "кіосків з гуманітаркою" для переселенців від Маслова, який не забуває похайпити і позаробляти на горі людей. Ми надаємо свою допомогу безкоштовно і робимо це заради боротьби за великі ідеї, а не для рекламування своїх осіб (тим паче, що ми залишаємось анонімними).

Наші юристи безоплатно проконсультують вас із будь-якого хвилюючого питання: мобілізація, конфлікт з роботодавцем (невиплата зарплатні, незаконне звільнення тощо), інші моменти трудового та військового права ("зрадники"-революціонери вже не раз допомагали солдатам оформити УБД, коли держава ігнорувала їх). Ми знаємо, що закони писані наймитами олігархів, а також самі собою нічого не варті без можливості їх втілити, але вважаємо, що поширення знань про легальні методи боротьби вмотивує вас не здаватися та добиватися свого.

Утім, мало знати правові аспекти боротьби, необхідно також організовувати колектив, викриваючи проблеми на вашому робочому місці. Але як це зробити активісту-одинаку? Для допомоги в цій справі ми створили проект "робочих кореспондентів", що спрямований на медійну та організаційну підтримку ваших змагань з капіталістами.

Однак як діяти, якщо на вашому робочому місці неможливо організувати профспілку, але є жага боротися проти системи за краще майбутнє для нашої країни? Коли оточення глухе до ваших слів і продовжує довіряти ЗЕ? Коли ви самі не впевнені, чи розумієте причини тих проблем, з якими стикаєтесь щодня?

Для всіх, хто хоче долучитися до справи свідомого визволення нашого народу, відчинено двері гуртків РФУ. Уже за місяць у наших медіа буде оголошений наступний набір. У гуртку ви вивчите чимало нового, що доповнить ваш світогляд, і навчитеся діяти не наосліп, а впевнено, зі знаннями про світ, розуміючи причини і наслідки того, що відбувається навколо. Наші гуртки проводяться онлайн та мають відповідний рівень конспірації, а тому участь у них є безпечним способом знайти однодумців і почати з ними рух до вирішення наших спільних проблем.

Отже, як бачите, ми не закликаємо ані чекати армію РФ, ані донатити ЗСУ. Ми закликаємо до чогось іншого, що виходить за межі традиційних уявлень, які поширюють Труха та подібні канали. Наш голос – це голос не просто пригніченого народу, це голос тієї частини пригнічених, що усвідомила своє становище, знає шлях до його зміни та йде ним. Чи хочеш ти, читачу, і далі дивитися на те, як усе твоє життя твій рідний край шматують хижі звіри задля своїх прибутків, як дії власників заводів, полів та ЗМІ ведуть до руйнування всього, що ми створили власними руками?

Коли вже увірветься терпець і ми знайдемо сміливість почати серйозно боротися за право не називатись, а бути людьми та жити по-людськи?!

Впевнені, що випадок з нашою листівкою, яка змусила відреагувати панських підлабузників з обох сторін фронту, має стати сигналом для тих, хто вагався. Боротьба триває! І сором тому, хто це знає, але не долучається!

Уперед до нашої робітничої перемоги, перемоги над капіталом, бідністю та війною, яку він породив!

#едкий_комментарий