Перемога далекобійників

Весною наші активісти їздили на страйк далекобійників. Не дивлячись на те, що страйк відбувався в Німеччині, а сам господар фірми, проти якого страйкували, – це польський буржуй, страйкарі – робітники з пострадянських країн, здебільшого з Грузії та Молдови, але й українці там були теж.

Страйк був спонтанним, за ним не стояла жодна профспілка. 65 водіїв обʼєдналися, бо їм тоді не виплачували зарплату вже по 2-3 місяці. Загальна заборгованість становила 300.000 €. Так-так, у "святому" ЄС також затримують зарплати по декілька місяців.

Та тварюка навіть наймала тітушок, щоб розігнати страйкарів, і вони катались у Німеччину (де знаходилася точка страйку) на бронемашині.

Після двох місяців жорсткої боротьби за свою законну зарплатню страйкарі, зрештою, отримали її. Проте вже через півтора місяці страйк проти цього буржуя відновився з новою силою, адже, як виявилось, зарплату не отримувало значно більше далекобійників, тільки вони боялися страйкувати, бо не вірили в успіх цієї справи.

Утім, побачивши своїх побратимів переможцями, вдвічі більше далекобійників – 120 чоловік – почали свій страйк за невиплачені 540.000€ (понад півмільйона євро!). У відповідь їх пригнічувач, тобто, вибачте, ефективний менеджер, відкрив провадження в німецькому суді, буцімто його "рекетують на гроші" працівники, які просто хочуть свою зарплату. Зарплату, що ними ВЖЕ зароблена, але ще не отримана.

Сама судова справа не виглядала такою, що має шанси на успіх, але й сенс її полягав у залякуванні трударів. Це, на жаль, і сталося, адже деякі далекобійники припинили свій страйк, так і не отримавши гроші.

Зате рішучість інших тільки зміцнилася, вони вирішили йти до кінця: з 80 активних страйкарів 30 оголосили голодування. Через тиждень воно було перервано німецькими лікарями, однак цей акт рішучості мав ефект, оскільки наприкінці вересня польський магнат зламався та не тільки відшкодував невиплачену зарплату, але також погодився закрити судову справу, якою він намагався залякати страйкарів.

Ось так колись єдиний пролетаріат колись радянських республік знов об’єднався вже вдруге за цей рік та зміг показати, на що він спроможний, якщо буде діяти разом і до кінця!

#рабочее_движение

Главное — верить в Украину!

Что должен делать президент воюющей страны, когда узнает о коррупции в армии? Посадить всех причастных? Провести проверку чиновников, в том числе и своих приближенных? Признать проблему и предложить способ ее решения?

Да? Нет!

Наш гарант не поддался на такую подлую провокацию и не дал повод российской пропаганде очередной раз мокнуть “неньку” в дерьмо. Он поступил, как истинный вождь нации и патриот. Собрал журналистов и попросил их воздержаться от обнародования компрометирующей информации до победы. Какой у нас хороший преZeдент! О народе думает, не дает населению терять боевой дух и веру в победу. Ведь если о проблемах в армии неизвестно, значит проблем нет. А кто утверждает обратное — пятая колонна Кремля, не иначе. Мы предлагаем вовсе запретить журналистику, забыть о выборах и назначить Ze императором!

Наверно, так должны реагировать “сознательные граждане”, когда узнают о коррупции в армии. Начальству лучше знать, зачем покупать яйца по завышенным ценам, нужны ли барабаны в бомбоубежище, проводить ли выборы в стране, воюющей за демократические ценности. Проблемы есть, никто не отрицает, но “зараз не на часі висвітлювати те, що може завдати шкоди іміджу нашої країни”. Ведь поток уклонистов и видео с мобилизационными избиениями растет, а властям надо как-то латать дыры, созданные своей же политикой, глядя на которые потенциальные защитники родины задаются вопросом: “И за что я должен воевать”? Единственное решение, которое приходит в голову начальства, — замести проблемы под ковер. И плевать, что пол под ним гнилой и может провалиться в бездну.

Целых 30 лет рыночные отношения воспитывали в людях индивидуализм и мещанство. Забудь про коллективизм, друг мой, ты больше не при совке живешь: открывай бизнес, зарабатывай бабки – твое индивидуальное счастье находится в твоих руках, добейся его сам. Уклонисты и отказники — за исключением идеологически заряженных — в большинстве своем являются отражением общественных отношений типа “ты мне, я тебе”.

И вот настал день, когда карманная власть капитала, продающая нашу землю западным монополиям и местным олигархам, оказалась в неудобном положении: нужно и войну вести, и карману своему не дать опустеть. А воспитанный на рыночных ценностях человек отнюдь не лох. Он хорошо знает, какие граждане находятся во власти, и что их собственная шкура и карман всегда будут им дороже, чем судьба так горячо любимой на словах родины — так почему же он должен рисковать собой? И с тех пор, как поток патриотически заряженных добровольцев иссяк, правители испытывают большие трудности и не могут придумать лучшей мотивации воевать за Украинское государство, чем прятать свою коррупцию и наводить иллюзию, будто мы все в одной лодке.

Но мы в одной лодке никогда не были и не будем, Украина у нас разная: одна сидит в сырых окопах и собирает деньги на базовое снаряжение, другая продает гуманитарку и зарабатывает на нашей смерти. Украина работяг, живущая на минималку, и Украина олигархов, спрятавшая детишек за границей. Стихийное понимание народом этой простой истины о двух Украинах не дает покоя нашей верхушке, ведь так и до сознания рядовыми трудящимися гражданами своих интересов недалеко.

Сейчас украинцы только возмущаются в соцсетях из-за очевидной несправедливости, но как долго продлится такое положение? Сколько еще крови нужно пролить, чтобы понять — интересы трудящихся прямо противоположны интересам правящего класса богачей. А угроза, которая нависла над нашей страной, порождена именно капиталистической системой, для которой война — это продолжение экономической борьбы за интересы монополий. Именно им нужна война, а не русскому “Ивану”, который от безнадеги и безработицы подписал контракт с ВСРФ и исполняет свой извращенный “патриотический долг”.

Если мы хотим прекратить войну, то должны побороть свои индивидуализм и мещанство, стать единым фронтом рабочих всех стран и объявить свою войну — классовую войну — настоящим виновникам нашего массового убийства — классу эксплуататоров-капиталистов.

#едкий_комментарий

Головне — вірити в Україну!

Що має робити президент країни, яка воює, коли дізнається про корупцію в армії? Посадити всіх причетних? Провести перевірку чиновників, у тому числі свого оточення? Визнати проблему та запропонувати спосіб її вирішення?

Так? Ні!

Наш гарант не піддався на таку підлу провокацію і не дав привід російській пропаганді зайвий раз мокнути Неньку в лайно. Він вчинив, як справжній вождь нації та патріот. Зібрав журналістів і попросив їх утриматися від оприлюднення інформації, що компрометує владу, до перемоги. Який у нас гарний преZeдент! Про народ думає, не дає населенню втрачати бойовий дух та віру в перемогу. Бо якщо про проблеми в армії невідомо, то проблем і немає. А хто стверджує протилежне — п'ята колона Кремля, не інакше. Ми пропонуємо зовсім заборонити журналістику, забути про вибори та призначити Ze імператором!

Мабуть, так мають реагувати “свідомі громадяни”, коли дізнаються про корупцію в армії. Керівництву краще знати, навіщо купувати яйця по завищених цінах, чи потрібні барабани в бомбосховищі, чи проводити вибори в країні, що воює за демократичні цінності. Проблеми є, ніхто не заперечує, але “зараз не на часі висвітлювати те, що може зашкодити іміджу нашої країни”. Бо потік ухилянтів та відео з мобілізаційними побиттями зростає, а владі треба якось латати дірки, створені власною ж політикою, дивлячись на які, потенційні захисники Батьківщини запитують: “І за що я маю воювати”? Єдине рішення, яке спадає на думку керманичам, — замісти проблеми під килим. І плювати, що підлога під ним гнила та може провалитися в безодню.

Цілих 30 років ринкові відносини виховували в людях індивідуалізм та міщанство. Забудь про колективізм, друже мій, ти більше не при совку живеш: відкривай бізнес, заробляй гроші — твоє індивідуальне щастя перебуває в твоїх руках, то й досягай його сам. Ухилянти — за винятком ідеологічно заряджених — здебільшого є відображенням суспільних відносин типу “ти мені, я тобі”.

І ось настав день, коли кишенькова влада капіталу, що продає нашу землю західним монополіям і місцевим олігархам, опинилася в незручному становищі: треба і війну вести, і кишені своїй не дати спорожніти. А вихована на ринкових цінностях людина жодним чином не лох. Вона добре знає, які громадяни перебувають у владі, а також що їхня власна шкура і кишеня завжди будуть їм дорожчими, аніж доля Батьківщини, якій вони на словах так віддані, — то чому ж звичайна людина має ризикувати собою на війні? І коли потік патріотично заряджених добровольців вичерпався, правителі стикнулися з великими труднощами і не можуть придумати кращої мотивації воювати за Українську державу, ніж ховати свою корупцію і створювати ілюзію, ніби ми всі в одному човні.

Але ми в одному човні ніколи не були й не будемо, Україна в нас різна: одна сидить у сирих окопах та збирає гроші на базове спорядження, інша продає гуманітарку та заробляє на нашій смерті. Україна роботяг, що живе на мінімалку, та Україна олігархів, яка сховала своїх дітей за кордоном. Стихійне розуміння народом цієї простої істини про дві України не дає спокою нашій верхівці, адже так і до усвідомлення пересічними громадянами-трударями своїх інтересів недалеко.

Наразі українці лише обурюються в соцмережах через очевидну несправедливість, але як довго триватиме таке становище? Скільки ще крові треба пролити, щоб зрозуміти — інтереси трудящих прямо протилежні інтересам правлячого класу багатіїв. А загроза, яка нависла над нашою країною, породжена саме капіталістичною системою, для якої війна — це продовження економічної боротьби за інтереси монополій. Саме їм потрібна війна, а не російському “Івану”, який від безнадії та безробіття підписав контракт із ЗСРФ і виконує свій викривлений “патріотичний обов'язок”.

Якщо ми хочемо припинити війну, то маємо подолати свої індивідуалізм і міщанство, стати єдиним фронтом робітників усіх країн та оголосити свою війну — класову війну — справжнім винуватцям нашого масового вбивства — класу експлуататорів-капіталістів.

Тема Другої світової війни породжує багато міфів. Одним з таких міфів є те, що СРСР разом з союзною йому Німеччиною розв'язав Другу світову. Щоб з'ясувати, правда це чи ні, ми починаємо цикл відео про те, як розвивалися міжнародні відносини в період між Першою та Другою світовими війнами. Сьогодні розповімо про початок співпраці Німеччини та СРСР.

Дивіться нове відео на нашому ютюб-каналі: Хто розвʼязав Другу Світову Війну. Частина перша: Вигнанці.