СВІТАНОК

Найпрекрасніша мить, коли знову світанок,
Значить день, іще день, у житті нам дано,
Відхиляючи ковдри, замість фіранок,
Виглядаємо мир, крізь підвальне вікно.
Ми нещасні? О так, бо війна це нещастя,
Наче камінь стає українська душа!
Ще пульсує артерія десь на зап'ясті?
Значить, можемо дати іще відкоша!
Запалає світанок і Богу подяка,
А він є, він у формі солдат України!
Зачекалася кожна вкраїнська гілляка,
На отих, хто приніс нам війну та руїни.
А були ті часи, коли ранок і кава,
На світанку летіли усі на роботу,
Помічали тоді, що буденність яскрава?
Що проблеми прості, ще простіші турботи?
Помічали тоді, що світанок - це ліки?
Зараз день-подарунок в житті нам дано,
Від безсоння тремтять обважнілі повіки,
Але дякують Богу, крізь підвальне вікно.
Найпрекрасніша мить, коли знову світанок...
#ОльгаХалепа
5 березня 2022 року

Відео для релаксу, для того, щоб відволіктися та надихнутися красою нашої України, в якому б куточку світу ви не були. Дуже хочу, щоб це відео повернуло нас усіх у мирні часи і додало впевененості, що все ще буде і ми обов'язково будемо жити в мирі, почуватимемо себе щасливими і будемо милуватися рідними краєвидами, слухаючи дзижчання комах, звуки струмочків та спів пташок.
Наша країна прекрасна.
Все буде Україна!
Автор відеозйомок та монтажу: Ольга Халепа

НАМИСТИНИ

Щось сусід мені набрид,
Я кажу йому:
- Люби моє!
А він жінку любить.
Я йому кажу:
- Люби, сука, моє!
А він своє голубить.
І все у нього мирком-ладком,
Порядок біля хати,
Прийшов би, зробив мені добро,
Придумав таке, одну кохати.
Бджоли, воли та садочок,
А в мене й сральника немає,
Хіба ж я що вмію, я ж ледар,
Ще й усе пропиваю.
Не чує сусід, живе собі,
Багатіє, набиває калитки,
Нічого, і я візьмусь за розум,
Я ж не дурний,
Наскладав собі золота злитків.
Е ні, я не буду їх витрачати
На хату, господарство, садочок,
То все почекає,
Нехай ходять в чому є мої сини і дочки.
А сусід мені набрид,
Не звертає на мене ні ока,
Купив собі машину,
Двір – лялечка і хата білобока.
Уже й діти дорослі,
Всі собі живуть, радіють,
Матір люблять, батька шанують,
А я не живу, а скнію.
Минуло тридцять років,
Ми стали чужими,
Межа стоїть і паркани,
А мені хочеться, щоб і я мед качав
Із пасіки зі стільниками.
Оті його троянди і пшениця в полі,
Хочу, щоб було моє!
Все, лопнуло терпіння,
Піду на сусіда війною.
Прокинувся рано-вранці
Та давай жбурляти
Злитками по садкові, по сусіда хаті.
У мене їх багато: у сараї, хаті, підвалі,
Величезні, важкі, убивчі,
Таких безліч у моєму арсеналі.
Сусід за голову:
- Ой, Боже!
Ховайся, кохана жінка! Ховайтеся діти!
Та за що ж ти нам отак?
Був нормальним, а став бандитом!
- Е, пізно, сусіде, так уже не піде,
Доки не зруйную твою хату,
Твій добробут, твоє господарство,
Не заспокоюся, не ляжу спати.
Чого живеш, як у Бога небога?
А на для мене працювати було тобі зась?
Ненавиджу все твоє господарство,
І тебе у профіль та анфас!
Сусід очам не вірить,
Руки складає, Бога благає,
Тут злитком і вбило,
Заіржав забризканий кров’ю,
Та нелюда це не зупинило,
І давай кидатися на сусідів
Із новою силою.
Убив жінку і дітей,
Скрізь одні руїни,
Не бачить, що у власній хаті
Від злиднів давно покосились стіни.
Кров, смерть, попелище,
Вітер свище,
Убивця порушив кордони,
Задоволений каже:
- Тепер зайду до сусіда без заборони.
А тут раптом лихо, на очах і тихо
Все золото в порох
І у повітря димом,
Та хіба знає убивця йому ціну,
Щодня жив бажанням єдиним.
- Полізу до розбитої хати,
Буду все тепер брати!
Риється у згарищі,
Лопатою все перекидає:
- Та де ж багатство сусіда?
Невже нічого немає?
Еге, знайшов таки,
Набив сумку та кишені,
Намисто пластмасове, собачу будку,
Об’їдки залишені.
Бджоли взяв та кинув серед двору,
За ними ж треба ходити,
А хто буде, якщо рукожопі
Його ледарі-діти.
Забрав кахлі совєцькі,
Труси жінки вбитої,
Стоїть серед сусідського двору
На все оте глипає.
- Так де ж багатство?
Де їх щастя?
Плоди найбільші на стеблах?
Загуркотіло, заблимало,
Показалося обличчя Бога із неба:
- Дурне ти, ледащо,
Зробив оце нащо?
За своє золото міг бути паном.
А тепер люди тебе ненавидять,
Вважають убивцею та хамом.
Послухало біснувате
І шукає ще чогось набрати,
У жменю попелу і швиргонув у Бога:
- Ти думаєш, я такий дурний?
У мене ще є злитки,
Їх багато під підлогою!
Дістану все, що маю і покидаю,
На все село, на кожну хату,
Будуть знати ті люди,
Як мене за дурня вважати.
Бог лийнув водою священною,
Може ж допоможе,
Убивця посковзнувся, упав,
Не зрозумів натяку,
Тільки поглядає вороже.
Дістає усю свою зброю,
Витирає на ній павутину,
Бог махнув рукою,
Що взяти з того,
Хто вбиває людей
За пластмасові намистини?
І полишив убоге,
Нема тепер у нелюда,
Ні сусіда, на золота, ні Бога.

#ОльгаХалепа
26 червня 2022 року

Вибачте за мій французький, але ці щоденні десятки ракет по містах України, вже просто виводять з себе 😡😡😡

А пам’ятаєте, як у перші тижні війни українці виходили на вулиці, ставали серед дороги🛣, щоб зупинити колони ворожої техніки✋, ішли голіруч на танки👏, закликали окупантів зупинитися⛔️, повернути назад🔄, не робити дурощів🥺, пояснювали, що ми їх тут не чекаємо❌.
А ви помітили, що таких випадків давно немає🤷‍♀️? Думаю, кожному з вас не варто пояснювати, чому💣🧨🚀.
Я пам’ятаю як колисьм(о, Боже🙏, здається, це було так давно!😞), я зустрічала в стрічці новин відео з росіянами🎞🧛, де хтось з українців будь-якими способами намагався донести їм, що в Україні війна з їхньої вини🥹. Люди з України телефонували знайомим у рашку📲, діти висилали туди батькам фото та відео з бомбосховищ📷, куми сварилися з кумами😡, брати із сестрами😱, і розповідали, розповідали про бомби💣, ракети🚀, руїни🏚, свій страх🙏… У всіх нас була якась віра в те, що нас зрозуміють, поспівчувають і росіяни скажуть🗣:
- Та как же такоє возможно?😳 Не может бить?🙀 Расєя напала на Украіну?🤯😤 Сволочі наши власті, надо что-то дєлать✊!
А солдати орки в один голос додали б🧌:
- А й правда, что я тут дєлаю😏, меня здесь нікто с цветамі нє ждал🫢.
І командир підрозділу, чи колони техніки дасть відмашку повертатися назад👎. Солдати складуть зброю🧌, родичі та знайомі українців схопляться за голову🤦🤦‍♀️, а решта московитів вибухне праведним гнівом🤬:
- Какая война в двадцать пєрвом вєкє?!🆘 Брат на брата пошол? 🫂 Нє бивать такому! – і підуть на мітинги до кремля🏰 чи до бункера🕋.
Але солдати-асвабадітєлі не зупинялися🧌🧌🧌🧌🧌🧌🧌🧌, вони йшли все далі й далі👣, заходили в наші домівки і грабували🏚, свідомо кидали ракети по школах🚀, пологових будинках та спеціально цілили в напис «Діти»🧠💥, вивозили людей в невідомому напрямку🤐, морили голодом😷, ґвалтували дівчаток та літніх жінок👿🩸🩸, катували чоловіків👹, сунули свої немиті пісюни у все, що рухається та має отвір⭕️ і срали в охайних💩, до їх приходу, кімнатах💩🤮.
Етнічні українці, які давно осіли в раші🥸, саркастично насміхалися🤪 зі своїх родичів та друзів із бомбосховищ, думаючи, що ми тут тільки тим і займаємося🤟, що раптом зранку 24 лютого оскаженіли🤯 і почали просити у Європи та США зброю🦹, більше зброї🤠, багато зброї🧨, щоб хрінячити по своїх містах і селах💥🏭, а коли втомлюємося хрінячити, то сідаємо за гаджети👩‍💻🧑‍💻 і клепаємо монтажі фото та відео🖼 про руйнування та звірства орків🧟‍♀️, щоб брехливо показати у поганому світлі святих людей👼. (#ОльгаХалепа©️)
Спочатку ми навіть насміхалися з путіна😏 та його плану денацифікації, мовляв, здвиг по фазі в старого пердуна🥋〽️, але все більше й більше ми отримували відеопривітів із раші від звичайних людей📺, щось на зразок:
- Правільно наши салдати асвабадітєлі делают😳. Ані же освабаджают УкрАіну от нациков💤. Ані гєроі!💤🧌💤 Ура-я-я-я-я!🧛 Слава путіну! 🧟‍♂️Он луччій🧛‍♀️!
Я давно не відкриваю подібні відео, нічого нового я там не почую😞, думаю, що ви теж💩. Ми давно зробили певні висновки✍️:
- Свинособаки🧌🧌🧌🧌🧌 не на навчання прийшли, вони свідомо ішли руйнувати нашу країну🫡, знищувати наших людей🪓
- Всі зв’язки зі знайомими та родичами довелося обірвати🧘‍♀️, бо нерви й так зараз на межі🤬, а їхній путінізм головного мозку невиліковний🧠🥋
- Кацапи ненавидять українців🧛🇺🇦 так же сильно, та навіть сильніше, ніж фашисти👺 євреїв✡️, їх ненависть вирощена роками, десятиліттями😡4️⃣0️⃣0️⃣.
- Ні про які квіти💐 при зустрічі з українцями вони й не думали😏😴, вони свідомо йшли за пральними машинками🛁🚽 та блендерами, за звірствами та вбивствами👿☠️, підписуючи контракт✍️. Заробітчани на крові українців👤🩸.
- Вони заздалегідь готували крематорії та пакети для українців📦, нагороди своїм хероям🎖 та іншу лабуду для окупованих територій (#ОльгаХалепа©️)
- Орки🧌🧌🧌🧌🧌 – це покоління антиморальних виродків👹, виблядків🫠 та монстрів👺, разом зі своїми самками🐷, мамками🐖 та владою🧛‍♂️

- Московити – це згустки брехні🤮, жорстокості👿, рашизму та тупості😵‍💫
- Вони готові жити, смокчучи пальці🖕 від голоду на вигрібних ямах🕳, але віддати останнє, аби забезпечити армію власних виродків 🧌🧌🧌🧌🧌🧌🧌🧌 смертельними ракетами🚀 та насолоджуватися стражданнями українців😭😭, вони кайфують від цього, розумієте🤤?
- Рашисти віддають своїх дітей на розтерзання кривавому диктатору👺 і навіть, коли цифра вбитих (тільки вбитих) перевищила 30 тис🧌2️⃣0️⃣0️⃣🧌2️⃣0️⃣0️⃣🧌2️⃣0️⃣0️⃣🧌2️⃣0️⃣0️⃣🧌2️⃣0️⃣0️⃣, а ще десятки тисяч калік, фізичних👨‍🦽 та моральних😈, та вони все одно кричать як мантру🧛: «Правільно наши салдати асвабадітєлі делают!🧌🧌🧌🧌🧌 Ані же освабаджают УкрАіну от нациков. Ані гєроі🧟‍♀️! Ура-я-я-я-я! Слава путіну🥋! Он луччій!🧛‍♂️»
- Вони все знають, все схвалюють, вони з усім згодні👍 й усе підтримують✊🧟‍♂️. Немає хороших громадян рашки❌.
Н Е М А Є!!!!💤❌
Так, ми давно не намагаємося зупинити танки голіруч💪, а зупиняємо їх стугнами та байрактарами🦸🦹🦹‍♂️.
Ми більше не просимо їх насипати сємок до кишень🫘, а насипаємо оркам із гаубиць та градів🙎‍♀️💥🔥⚡️. (#ОльгаХалепа©️)
Ми давно не хочемо брати полонених🧌 і слухати їх шмарклі «я нє знал»🥱. Мало хто з вояків може стриматися, щоб не розстріляти під...сів на місці⚰️ за всі ті звірства, які вони тут вчинили👿.
Ми давно зрозуміли👉🧠, що просити про співчуття немає сенсу🤐, треба просто валити орків до останнього🧌2️⃣0️⃣0️⃣🧌2️⃣0️⃣0️⃣🧌2️⃣0️⃣0️⃣🧌2️⃣0️⃣0️⃣🧌2️⃣0️⃣0️⃣, по іншому їм не дано зрозуміти🧛🧠.
Слава ЗСУ💛💙💛💙! Слава Україні! 🇺🇦🇺🇦🇺🇦
МИ ПЕРЕМОЖЕМО! ✊🦹‍♂️✊
#ОльгаХалепа©️

БРОНЕЖЕЛЕТ
У всьому є свої плюси,
Якщо ти оптиміст,
Кацап нам світло погасив,
Та не до волі хист.
На ланцюгах скажені пси,
І нас би всіх в кайдани,
За шмат два двадцять ковбаси,
Руйнують все вандали.
У нас горить ліхтар-свіча,
Родина вся у колі,
Багаттям пахне смак борща,
Та ми удома, ми на волі.
Гниють в кущах, ідуть на смерть
Воліють відібрати світло,
Ми ж зупинили круговерть,
І стало так помітно,
Що ми разом,де б хто не був,
Що світ єдиний в ті хвилини,
Коли вкраїнець берці взув,
Коли хоронимо дитину,
Коли в полоні чоловік,
А тисячі за перемогу
Ідуть, не стулячі повік,
Осінню місячи дорогу.
І ми вже інші, світло в нас,
Але не інтернетно-штучне,
А те, про що писав Тарас,
Франко казав пророче-влучно.
На нас усіх бронежелет,
Ми - їжаки проти неволі,
Ще увімкнуть раби балет,
Ми ж гопака на вражій крові,
На їх кістках, сльозах жінок,
Немає жалості ні краплі,
Лавровий буде нам вінок,
А їм приниження і шмарклі.
Кипить водичка, гріє чай,
І при свічі чергова книга,
У пеклі вашому нам рай,
Та хай багаття, хай мотига,
Ми працьовиті, ми - народ,
Ми несли крізь століття волю,
Ми - оптимісти, а ви зброд,
Ми за своє завжди горою.
Мовчать АЕС, мовчать дроти,
Та піч так пахне свіжим хлібом,
І там, де рухнули мости,
Ми шлях новий торуєм слідом.
#ОльгаХалепа
24 листопада 2022 року

ПОЧЕКУНИ
День двісті двадцять п'ятий,
Я українка-почекун,
Боронять наші герої затято,
Хай Бог у поміч, і Перун.
Рятує віра, а розлука,
Щодня шарпає плоть душі,
Бувають дні, де я безрука,
Без жодних спроб і ворушінь.
Десятки днів дощі сльозами,
Ні макіяжу, ні усмішки,
До нього бігла б я шляхами,
Так, в чому є, ішла би пішки.
Життя суцільне слово "завтра",
Чекай, чекай, іще чекай,
І молитви щоденна мантра,
Їх шепочи, кажи, волай...
Але без змін, часу тягнучка,
Почекуни - жінки країни,
Ми гордо носимо обручку,
Не розкриваючи таїни,
Про ту самотність... ні, не буду,
По двоє пройдемо цей шлях,
Малюю вії, нафарбую губи,
На люди іскри у очах.
І трохи заздрість: хтось по двоє,
Та море гордості за тих,
Які боронять рідне, своє,
Танкіст, піхота, чи морпіх,
Артилерист, розвідник, снайпер,
Тероборонівець, сапер,
Ватсап і менеджер, чи вайбер,
Для нас і сват, і брат тепер.
І згоду в тридцять-сорок років,
На зустріч разом, треба в дяді,
Бо СЗЧ від зайвих кроків,
Бо нищити потрібно гадів.
Життя суцільна віра в завтра,
Чекай, чекай, чекай, чекай...
Я - українка-почекун.
#ОльгаХалепа
жовтень 2022 року

КАЗКОВІСТЬ
Подарунки давно у власників,
Сніг додає казковості,
Емоції без вогнегасників,
Бажання без краплі совісті.
Сосни занадто дорого,
Прикраси, то все пластмасові,
Хай всі негаразди ворогу,
А свята нехай будуть масові.
Не горить застаріла гірлянда,
То нічого, замінимо лампочку,
Я не виграла жодного гранда,
Але щоки такі ж – у цяточку.
А пригод додає ожеледиця,
Хтось піском її зверху, чи сіллю,
Ти помітив, Велика Ведмедиця
Вже давно на засніжених гіллях.
Рівним рядом солдати-бурульки,
Попри свято, стоять на кордонах,
Комусь знову приватні гульки,
Комусь крісло, бабло і корона.
Знову прийде минуле із посохом,
Серп і молот, чи праведний хрест?
Переміни з'являються з острахом -
Не боявся, пішов і воскрес.
Ковзанами подряпати б кригу
Та немає в ставках води,
Із роками ми заздримо снігу,
Котрий бачили наші діди.
Подарунки навіють казковості,
Не цукерок чекаєш, еге ж?
Все залежить від власної совісті,
Особисто поставлених меж.
19 грудня 2020 року

Істини про які не знайти в жодному довіднику світу📚, як і про авторів цих суспільних явищ теж:
1. Закон Підлості😏: все погане, неприємне, або просто неочікуване трапляється з людиною тоді, коли вона найменше цього очікує.
Приклад: не взяти парасольку в погану погоду🌧, закохатися в того, хто кохає іншу людину, віддати жебраку копійки 🪙, яких обов’язково не вистачить для принципової продавчині😡 і т.д.
2. Метод Тика: портрет цього вченого навряд чи знайти у Вікіпедії, але його метод знають всі😁. Полягає в тому, щоб отримавши (взявши) у користування будь-який технічний засіб📹📱🚗, викинути інструкцію (спалити, загубити, взагалі не мати), натомість натискати на все, що можна натискати на даному гаджеті та врешті решт освоїти його досконало👍. Метод Тика тісно пов’язаний з методами інших вчених Проба і Помилки😂.
3. Довідник Стеля. Вчений Стеля невідомого походження, але він зміг досконало зібрати цифри3️⃣🔟8️⃣, характеристики, дані з різних сфер людського життя і діяльності у свій довідник📖. Дані дуже широко використовуються у звітній документації освітян👩‍🏫, медичних закладах🧑‍⚕️, органах самоврядування 🫅👸, правоохоронних🧑‍⚖️👩‍✈️, статистичних органах💹 і т.д. Довідник Стеля має в своїй бібліотеці кожен поважаючий себе держслужбовець та працівник бюджетної сфери🧑‍💼👩‍💼.
Які цікаві закони, методи та довідники знаєте ви🤪? Пишіть у коментах, бо ЗНАННЯ – ЦЕ СИЛА💪🧠!
#ОльгаХалепа

Ззовні ми усі веселі, енергійні, посміхаємося один одному😊, робимо буденні справи👨‍🍳 і може здатися, що в кожного з нас все норм, як наче й звикли усі до війни🤷‍♀️…
Той страх, який був у перші тижні, сльози😭, тривога, розпач, шок😱, заховалися під товсту оболонку, чи то пак броню. Ми вдаємо, що все добре: на усміхнених селфі🤪, виконуючи свою професійну діяльність👩‍🔬, займаючись творчістю👩‍🎤, реалізовуючи чергові проекти, виховуючи дітей👶.
Але в кожному з нас існують такі струни душі, зачепивши які, певними розмовами, піснями, відеосюжетами, висловами відомих людей, короткими любительськими роликами🎥, змушуємо їх бриніти, тоскно вити🥺, стогнати, нудіти, скиглити🥹. Наче ніж потрапляє у саме серце🔪🫀 і ми раптом починаємо плакати: «смачно», ридма, трясучи плечами, закривши очі руками🙇‍♀️. Присмак болю, розпачу, горя, суму збирається десь біля горла і величезним кавалком душить, душить, душить😩, не даючи продихнути, зупинити той плач.
В такі миті здається, що ти не доросла людина, а мала дитина👧, яка ще погано володіє своїми емоціями, не може з ними впоратись. Раніше тобі б сказали:
- Та чого ти? Припини!😏
А зараз ніхто не зупиняє, не заважає, не засуджує, не насміхається з твоєї слабкості, бо й сам поруч ковтає сльозу, розуміючи той біль🥲.
ЦЕЙ БІЛЬ ОДИН НА ВСІХ 🫂.
Ми знаємо, через що всі проходимо, ми розуміємо, яким тяжким є шлях кожного з нас 😣і ми впевнені, що за посмішкою будь-кого стоїть БІЛЬ🤕.
Він сидить з усією родиною, чи друзями за святковим столом👩‍👩‍👧‍👦👨‍👩‍👧‍👦, вкладається спати та прокидається поруч з нами🥱, він мовчить у твоєму мовчанні🤫, він робить твій погляд з відтінком глибоких страждань🙎‍♂️, він живе у твоїх м’язах, розчиняється в тобі від першої ранкової чашки кави до… першої ранкової чашки кави☕️.
Ледве колупнеш його, ледве торкнешся певної струни, він здіймає такі коливання душі, які своєю амплітудою перетворюють тебе на вичавлений лимон🫠, захоплюють наче хвороба🤒.
МИ ВСІ ХВОРІЄМО НА БІЛЬ і кожен намагається віднайти свій метод лікування👨‍⚕️👩‍⚕️, але всі вони наче анальгін💊: знімають симптом, але хворобу не лікують, бо причину ще не знищено❌🧌 та ми обов’язково це зробимо, рано чи пізно🇺🇦✊.
Тримаймося, українці! 💛💙
#ОльгаХалепа

333 ДЕНЬ

Я бачила постріляну автівку,
В тилу, далеко від усіх подій,
Там, на її обшивці дірки, дірки, дірки,
Як наш душевний рваний, сильний біль.
Її тягли вночі, ніхто й не бачив,
Лиш побратим, мотузка і фаркоп,
І ми не помічаємо, як кожен плаче,
Упавши в свій замулений окоп.
"Ну, як ти там?"
"Та все нормально, наче",
Зібравши в жменю друзки свого я,
І прив'язавши всі надривні плачі,
Щодня ганяючи набридле вороння,
Ми посміхаємось, живемо і мотузки
Родини, друзів тягнуть на ремонт,
І рвані рани закривають згустки,
І знову в бій, і знову всі на фронт.
Усе відновиться, автівка, наші рани,
І задихнеться біль, ховаючись углиб,
Оці пекельні дні такі відкрили брами,
Набрали горя із таких колиб,
Що годі й думати вкраїнця зрозуміти,
У світі не одна така земля,
В яку принесли путінські бандити
"Братерські" візерунки від кремля.
Але за волю бореться єдина,
І навіть в темряві запалює вогні,
Моя прошита кулями Вкраїна,
І перший і останній подих - все тобі.
#ОльгаХалепа
22 січня 2023 року

Передмова: до жодного рядка допису не приміряйте війну, бо хоч війна є нашою сучасною реальністю, але цю потвору життям називати не можна, хай вона щезне, разом зі своїми виродками, які її принесли.
ТВОЄ РЕШЕТО
Намагання контролювати своє майбутнє - це все одно, що носити воду в решеті й намагатися полити нею город. Ти наробиш калюж навколо діжки, намісиш баговиння, обляпаєшся мулом, на взуття наліпиться глевкий ґрунт, сміття, ти будеш вогкий, мокрий, мерзнутимеш, тремтітимеш, почнеш нервуватися та ображатися на себе, на решето, на воду, на діжку, істерити, нервувати, тривожитися, пити заспокійливі, відкладати цю справу на завтра, а завтра знову починати носитися з дірявим решетом…
Рослини-справи тим часом будуть рости так, як їм дозволяють умови, без твого втручання. Котрась схопить більше природної вологи та поживних речовин і набиратиметься сили, якась продовжить чахнути, якусь заб'ють бур'яни, але процес життя, що навколо, буде йти без зупинок. То, чи не краще кинути геть те решето, припинити турбуватися про те майбутнє, яке ми не можемо контролювати, як воду, що протікає через отвори, а просто допомогти своїм рослинам, на своєму городі, реальними справами, тут і зараз: вирвати бур'яни- неприємності, потруїти шкідників-людей, хробаків-думок, підживити найсоковитіші рослини-ідеї, дати спокійно піти в небуття нежиттєздатним чахликам, підпушити ґрунт там, де все задихається без догляду і дати сьогоденню кисню? А ще, радіти разом зі своєю ділянкою життя сонцю, яке вийшло сьогодні й вийде наступного дня, і наступного… Перечекати грім та блискавку, які обов'язково закінчаться, бо вони не бувають вічними, не перейматися тим, що приходить ніч, бо доба циклічна, як і циклічне все наше життя, фізіологічні процеси в організмі, суспільні думки, історичні події.
Інколи трапляються заморозки і майже все гине, тоді треба знову сіяти звичні для себе культури, головне, щоб в запасі було хоч якесь насіння і ґрунт під ногами. А якщо прийде люта спека, то можна принести воду для рослин і у власних жменях, тільки ж не варто планувати окропити живильною вологою все, що бачиш, бо все одно не вистачить сил та об'єму особистих долонь, розрахуй, на що вистачить твоїх жмень, додай запас, бо ти можеш навіть більше, ніж думаєш про себе, й зосередься на тих рослинах, які обіцяють дати плоди твого розвитку, реально мають поживні речовини для підтримки всього твого життя.
Але бувають і холодні пори року, коли все спить і немає натхнення лупати цю скалу, з льоду та бурульок, і тоді, щоб ти не робив, але воно нічого не сходить і не росте, просто немає в тому сенсу. Це лише знак для тебе, що треба відпочити. Просто ляж і поспи у бездіяльності, на якийсь час дай відпочинок своїм зусиллям, справам, адже відомо, що уві сні все відновлюється, після нього додаються сили, а думки легше складаються в ідеї. І коли прийде нова весна та почнуть бубнявіти бруньки у твоїй душі, ти знову, рано чи пізно, перечепишся через оте решето планування майбутнього, бо воно ж вічно з тобою, й доки ще не пізно, можна скористатися ним і просіяти свої плани перед посівом. Раптом виявиться, що, можливо, сіяти моркву, яка так важко сходить, чи довбати землю під картоплю цього року і не варто, а можливо, з’явиться висновок, що робити це не варто було взагалі ніколи?
А щоб те решето не муляло душу, приманюючи, аби ти знову за нього схопився і почав носити воду, насип у нього вже сьогодні, аж по самі вінця, ґрунту й посади квіти, які тут і зараз будуть квітнути, радувати око, думки, душу, і твоє повсякдення стане естетично-привабливе, не для чужого ока, а для тебе, тільки для тебе, бо це ж твоє решето, чи не так?
#ОльгаХалепа

НАЙТЕМНІШІ МОМЕНТИ
Вночі негода здається в кілька разів страшнішою, ніж є, через темряву, відсутність можливості хоч щось контролювати в тому хаосі. Але вранці все вдається роздивитися спокійно і відразу розумієш, якої б сили не був дощ, буря, природа не особливо потерпає від них. Не така вона вже й тендітна, як здається. Вона навпаки умивається із задоволенням, чи навіть приймає довгоочікуваний «душ Шарко», підставляючи під масаж всі свої галявини та поля, городи та сади. Вона намагається промити струменями найнедоступніші місця кожної будівлі ззовні, особливо розпечені від щоденних згубних променів, запилені брудом вітрів, порослі мохами та лишайниками, дахи будинків й господарчих споруд.
Вітрище, наче скажений, працює в парі зі зливою, влаштовуючи таку розминку деревам та кущам, що його професіоналізму позаздрить будь-який костоправ! Тріщать гілки, тріщать крони, осипаються зашкарублі старі сухі гілочки, хворе листя, осипаються не життєдайні плоди, а саме дерево вихиляється й танцює, під барабанний ритм граду і в одну якусь мить здається, що вітрище хоче завдати шкоди, зламати, потрощити, вирвати дерева з корінням, або хоча б зірвати все листя та зробити рослини лисими. Можливо він і намагався таке утнути, і я, стоячи десь під накриттям, співчуваю рослинам, але коли все затихає, то здається, що кожне дерево підморгує згори: умите, добряче прочесане, оновлене і наче примовляє тихим шелестом мокрих листочків: «Ми не такі слабкі, як ти собі думаєш. Гнутися, але не ламатися, ми вчилися не одне покоління. Хіба мало таких вітрищ буває на нашому довгому віку? Якби після кожного ми лягали на землю мертво, то й не було б уже дерев на планеті»…
Ґрунт тим часом нарешті напився досхочу. Його щоки зробилися натягнуті, насичені водою, ніжні, як шкіра малюка і ґрунт аж засяяв щастям, хизуючись слідами від калюж. Розслабунькався задоволено від насиченості, лежить і зверхньо посміхається до суховію, мовляв, не підчепиш тепер моє єство, омолодився я неабияк, бо волога в мені - то моє життя, котре вмить дзьобнуло кожну сонну насінину, прямо в найінтимніше місце. Зародки радісно прокидаються і вже за день-два проб'ють розм'яклу шкірочку насінини й потягнуться крізь усе, що над ними висить, вгору, до сонця, аби ловити його промені, насолоджуватися життям стільки, скільки відміряно.
Ґрунт нікого не ділить на хороших та поганих, бо для нього всі діти важливі. Він народжує їх із задоволенням, впевнений, що кожне дитя дасть йому все необхідне. Та не якусь там кружку води в старості, а міліграми корисних надважливих речовин, від чого він мільйони років залишається родючим та цінним.
Зализані зливою тріщини-зморшки зникли й ґрунт радіє своїй оновленості, відчуваючи як ворушиться в лоні кожне дитя. Так триватиме всього кілька днів, аж доки суховій таки не витягне з його поверхні всю вологу, вкриваючи обличчя ґрунту зашкарублою шкірочкою, котра знову почне тріскатися. Але то буде потім, а зараз блищать крапельки нічної зливи, на смарагдових килимах трав, серед яких бігають мурашки, визбируючи те, що погано лежить, що випадково занеслося потоками води, бо в господарстві мурашника все знадобиться. Павуки оглядають свої тенета і мабуть, аж цокають язиками та хитають головою: «Ай-ай-ай-ай, скільки роботи додалося, скільки турбот на мою голову»… Та нічого не вдієш, треба жити далі, а тому беруться до ремонтів своїх тенет, або до будівництва нових, знову й знову.
Все вище підіймається сонечко, прагнути досягти омріяного екстазу в зеніті, а поки що пускає на поверхню мокрої землі, то сонячних зайчиків, то ультрафіолетових бісиків, і ґрунт, рослини, дахи будівель починають парувати так, що повітря стає густим, як мед із кульбаб: солодким, прозорим, чистим, як сльоза, свіжим, але густим.

Якою б страшною не була буря вночі, з чорними, наче підгорілі велетенські коржі хмарами, із нищівними блискавками, котрі влаштовували вихиляси вздовж і впоперек, під схвальні вигуки грому, з відчуттям, що це ж якийсь армагедон прийшов у наше життя, та ранок все одно відкриває очі вчасно, тихий, лагідний, спокійний, наче упаковка болгарської валер'янки й аж не віриться, що минула темна ніч, під час якої негода готова була знищити все на своєму шляху.
Хоча, можливо і не збиралася того робити, а всі ймовірні наслідки від неї ми придумали самі собі, у найтемніші моменти ночі.
ОльгаХалепа