Telegram Web Link
Друзі, нарешті, нарешті це сталося!!!!👍👍👍
Виходить мій роман #Орелія! Вже сьогодні кожен бажаючий може зробити замовлення за суперзнижкою.‼️
Про всі деталі читайте нижче: про що книга, як замовити і коли отримаєте замовлення.
Є питання? 😉 Пишіть, телефонуйте, чекаю!🤗🤗🤗
АНОТАЦІЯ: початок 20-х. Яків Логвиненко зі своєю родиною і кількома сім’ями однодумців вирушає з рідного села в нікуди, розуміючи, що до добра колективізація не доведе.
Посеред степу біля ставка вони засновують невеличке село, а далі на яковлівців чекають артіль, голод, війна...
Перед вами абсолютно реальна історія села Яковлівка Лозівського району, що на Харківщині. Здавалося б, переосмислення подій першої половини ХХ сторіччя — пісня, заспівана багато разів. Але цього разу мелодія звучить особливим, слобожанським наспівом, який своєю ліричною простотою і ніжною глибиною торкається самого серця.
РІЙ
У цього роя воші, він загине,
Хімією їх не вбити.
Тікай подалі, тікай, дитино,
Бо і в тебе заведуться паразити.
Бджоли хворіють, жалять, кусають,
Хоч і загинуть самí,
У них генетичне, повір, я знаю,
Їм краще в невідомості, у пітьмі.
Вдавати, що вулик і матка в нормі,
Зір та мозок такі слабенькі,
Головне, стільники СЬОГОДНІ повні,
А на завтра? От, дурненьнькі!
Не сперечайся, не буде, повір,
Наступного року вже рою,
Воші неначе лютий звір,
Наситяться по повній кров'ю.
Хазяїн найкращих продав давно,
А деяких в ізолятор,
А цим не доходить, ну, не дано,
Поламаний навігатор.
Зате підійди, загудять в одну мить,
Утворять видимість дії,
Коли їх багато, то рій зашумить,
Окремо ж нічого не вміють.
Вони приречені, чуєш, дитино,
Хазяїн їм диму в очі,
За те, що ти просто собі людина,
Вони тебе вбити захочуть.
Їх не врятуєш, тікай подалі,
Хворий рій агресивний,
Хай уже він дофестивалить
І з'явиться більш конструктивний.
#ОльгаХалепа
ЩО РОБИТЬ ЛЮДЕЙ ЗЛИМИ? Всі ми часто зустрічаємо в житті злість від ближніх, і кожен раз питаємо себе, чому вони такі? Що в них не так? Яка причина їх поведінки? Я маю власний погляд на це питання і сподіваюся, що й ви, прочитавши статтю, знайдете відповіді для себе.
ЧЕБРЕЦЬ
Запахли степи полинами,
Червневі одягнуто шати,
Зацвів чебрець килимами,
Вирішуй вже сам, що обрати?
Молитися Богу, чи храму?
Любити себе, чи когось?
Ти хочеш свободи, чи краму?
Ти вирішиш сам, чи хтось?
З круками у небі шуліки,
Щоранку кричать за харчі,
Сліпий, слабкодухий, каліка
Загине сьогодні вночі.
Блискавки ріжуть простори,
Запалює простір засуха,
Життєві горби не гори,
А вітер однаково дмуха.
Колишуться трави строкато,
Заляканий геть дремене,
Кохань у житті є багато,
А справжнє кохання одне.
Десь там, у глибинах, є думка,
А ззовні відточена гра,
І жаба тоді лише кумка,
Коли підходяща пора.
Усе відбувається вчасно,
Розносяться спори й насіння,
Хтось зіб’є себе на масло,
А хтось не ганьбить коріння.
Розквітнув чебрець килимами,
Чудовий я матиму чай,
Самі ми будуємо храми,
До пекла тобі, чи у рай?
Заздрість буває незряча,
Помста зазвичай сліпа,
Той, хто існує тремтячі,
Найперший закриє вуста.
Сушаться душі і трави,
Ріки зникають, як люди,
Такі то незмінні справи,
Так є, так було і буде.

#ОльгаХалепа
Друзі, будь ласка, проголосуйте за цей віш за посиланням, якщо вважаєте, що він того вартий. Сьогодні останній день голосування у конкурсі "Шоударівська альтанки".
Щиро вдячна!
СТЕП
У степу потужна сила,
 Вловлених променів Сонця,
 Десь тут народився Ярило,
 Віддавши птахам стоголосся.
 
 Шумить, шарудить і колишеться
 Прадавня густа цілина,
 Усе перетрухне, розкришиться,
 Як жорна старого млина.
 
 Наш степ у курганах із прахом,
 А зверху ряднини пшениць
 Та зорі чумацького шляху,
 І мрії живуть горілиць.
 
Відкрита душа, із розмахом,
 Романтика, казка, горор,
 Перевертнем стане і жахом,
 Для тих, хто мечем проллє кров.
 
 В нім Скіфії давні молитви,
 Сліди волелюбних дівчат,
І косять пирій зуби-бритви,
І краде шуліка курчат.
 
Як завше куриться дорога,
 Від ободів, ніг та коліс,
У полі межник-засторога
 Зачепить лисичачий хвіст.
 
 Зігнувшись, куріпка проскочить,
 Зозуля рахує роки,
 Мураха той скіпки волочить,
 А здобич шукають круки.
 
Ставки зашумлять очеретом,
  І риба смикне поплавок,
А шавлія знов фіолетом
 У небо здійснить свій стрибок.
 
У заростях тих, що за ставом,
 Із в'язів, дубів, ясенів,
 Долаючи різні октави,
 Хору пташиного спів.
 
 Цвіркун заховається в сіно,
 Придумавши безліч казок,
А ранком:  «Вставай, Україно!»
 Вже поле гукає в танок.
 
І так, як у хатах-столбянках,
 Під шифером знов горобці,
 І жайворон, в диво-веснянках
 Дасть дозвіл з'явитись весні.
 
  Хмелю плетуться ліани,
 Торочка в  полях - сокирки.
 Лелеки - міцні дельтаплани,
 А сіно лягло у валки.
 
 Скарби золотавого хлібу,
 Між балками шлях-манівець,
 Магічно-зимовий Дідух
 І чай, де парує чебрець.
 
 У степу потужна сила,
 Відкрита, відверта душа,
 Лиш той у цім краю щасливий,
 Хто знає секрети ковша.
 
 Відкритий, але загадковий,
 Розправивши сонячні крила,
 Знов степом, згубивши підкову,
 На конях несеться Ярило.
 
7 липня 2020 року
Ольга Халепа
Приз глядацьких симпатій МІЙ 🏆🏆🏆🏅
у конкурсі: "Шодуарівська альтанка" (місто Житомир). ЩИРО ДЯКУЮ КОЖНОМУ, ХТО ПРОГОЛОСУВАВ ЗА МІЙ ТВІР "Степ "💙💙💙💛💛💛 і величезна вдячність вам за добрі відгуки в коментарях та особистих повідомленнях. 💋💋💋
Кожен з вас надихає працювати далі і не зупинятися. Дякую!!! 👍👍👍👍😊😊😊
ЗЕФІР


Померлі не побачать цього неба,
з відтінком червонястого зефіру,
і квіти, і плоди на пружних стеблах,
і оксамит сріблястого полину.

Ми все ж такі, які прощались з ними,
хіба що трохи зморшок та онуків…
Нас досі миють досвід, зради, зливи,
та вже й не так даємо закаблуків.

Зефір, незмінно, знову у блакиті,
усе таке ж, у вихорі людському.
Та не побачать – віками накриті,
нам всім туди, а їм до нас нікому.

#ОльгаХалепа
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Краса рідного краю сьогодні зранку...
​​«Як же зацікавити учнів історією свого села?» - все думала я. Врешті-решт з’явилася ідея написати твір на кілька сторінок, який я назвала «Яків». Та в процесі дворічної роботи над текстом, оповідання подорослішало і виросло в роман «Орелія».
Твір охоплює три періоди життя великої родини Логвиненко: колективізація, Голодомор та Другу Світову війну. Головним героєм є Яків, реальна людина, який дійсно свого часу повів людей у незаселені землі, на честь якого і назване моє рідне село Яковлівка, Лозівського району, Харківської області. Бувши головою колгоспу він, на чолі односельців, переживає найскладніші часи історії. Багато подій, пов’язаних з його особистим життям та діяльністю – це лише фантазії автора. Але таким я уявила його, отримуючи скупі, на цей час, відомості від людей старшого покоління.
Поруч нього дійсно був такий чоловік, як Бахмут Григорій, але ніяких відомостей про нього, крім його імені та фото, я не маю. Повністю придуманий моєю уявою і персонаж Микити Кононенка (Губатого), як і доля його рідних. Але спробувавши пояснити мотиви виїзду людей, з села понад річкою, де залишилися багаті землі, батьківські могили та хати головного героя і його рідні, мені ясно було одне, що система, яка існувала на той час у країні й вирішувала долі людей минулого. А тому персонаж Губатого став уособленням стану політики, соціальних відносин, господарства країни, відношенням влади до людей того часу.
Нехай вибачать мені читачі за прямолінійні вислови, відверті сцени людської агресії, смерті та знущання з людей. Можливо саме після прочитання подібних абзаців, молодь зрозуміє, в який спокійний, захищений, забезпечений та демократичний час вони живуть, щоб цінувати ті блага життя, яких не було і крихти в їх однолітків, на початку 20 століття.
Щодо подій, які описані в романі, то, здебільшого, я створювала їх на основі переказів старших людей. А тому достеменно відомо, що кілька родин прийшли в незаселений степ, де під час колективізації залишилися кинуті землі пана Мовчана та пані Жабуньової та поселилися в землянках. Заснували хутір, артіль, а згодом колгосп.
Свого часу я багато мандрувала околицями свого села, Харківщиною, тому мені було легко уявити ті пейзажі та дороги, якими рухалися люди під час переселення та евакуації. Я спробувала описати наш степ з усією любов’ю до нього, аби читач захотів побувати в рівнинній місцевості й відчути красу нашого краю. В результаті моїх фантазій та прагнення до розкриття чарівності природи, і з’явилася містична Орелія, яку ви, читачі, сприймете кожен по своєму. Тож нехай так і буде, як і сприйняття образу довговусого містичного Курганника.
Досі не існує досконалого вивчення та висвітлення такої події Другої Світової війни, як Барвінківський котел під час Харківської операції 1942 року. Вивчаючи військові карти, переглядаючи документи та відеосюжети, слухаючи поради досвідчених військових сучасної російсько-української війни, я провела, частину життя своїх героїв, через це смертоносне оточення.
Особливістю мого роману є те, що всі діалоги я намагалася побудувати максимально на лозівському суржику. Мені хотілося піднести його до читача, як показник наших традицій, картину місцевої культури, історичних особливостей української мови, що перевтілилася в оригінальну говірку.
Тож запрошую вас замовити мій роман за посиланням нижче і пережити разом з його героями: Яковом, Григорієм, Надією, Льонькою, Губатим, Ольгою, Свєткою, Миколкою та іншими, всі труднощі життя селян початку ХХ ст. та поринути у незбагненну містику українського степу.
З повагою автор Ольга Халепа.
Посилання на замовлення працює ТУТ: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSeGXvbhmVwJyLRdC5m5Shg5frxsxWjkKeh0aG1dHZwTpl1j9w/viewform
Новий випуск Рудої біології вже тут. Природа дарує багато ідей, а ще більше знань, головне захотіти їх отримати! Приємного перегляду!
Насаджені не вибити традиції,
Гикається столітня окупація,
Червоносерпні сраколизні композиції
Нам не дають назвати себе нація.
Одужання не прийде з кабінетів,
Там концентрація нащадків, еталон,
І скільки б ми не ставили наметів,
Усе топтатиме червонопикий слон.
Біда не йде, актор не відпустять,
А нас привчили нити, як рабів,
У них же родить, як завжди, капуста,
І наче стерло пам’ять про дідів.
Якби ж нам всім оту машину часу,
Але куди? Де тріснула шкала?
Коли у ворога з’явилася гримаса?
Коли розбито НАШІ  дзеркала?
Чужі химер покажуть традиційно,
Герой – це ворог, ворог – це герой,
Колись добряче, сильно, професійно,
Попрацював над мізками конвой.
Століття – мить, не прожито століття,
Живе пломбір, дешева ковбаса,
Добротність вивезли, залишивши лахміття,
А кров’ю вільних плакала роса.
Картину знищили, зліпили аплікацію,
Насаджені спрацьовують традиції,
Нам не дають назвати себе нація,
Окупаційні горе-композиції.
 
#ОльгаХалепа
ЧЕРВНЕВЕ
А на полях уже важке колосся,
Та ще не строк, цвіркун іще співа,
Між соломин, які комбайна просять
І на спекотні сподіваються жнива.
Сховалась миша, тягнучи зернину,
Зіпріє зелень, зловить мишу сич,
Відпустить вечір швидкоплинну днину, 
Дійниця цокне - вічний літній клич.
Їжак зачовгає, шукаючи поживи,
Втече від дівчинки, без куцих задніх ніг.
Засвітять вікна спечені хатини,
І задзвенить на кухнях дружній сміх.
Село спочине, спеки нахлеставшись,
Осяє місяць вуса ячменю,
Поля стоять, комбайна зечекавшись,
Село озвучило червневу вовтузню. 

#ОльгаХалепа
​​ЛІКУВАННЯ
Не лікарі лікують, а люди,
Лікар – це тільки професія,
Пігулки від стресу дають життєлюби,
Звертайся, коли депресія.
Лікар призначить щось двічі на день,
Діагноз – експертна оцінка,
Пігулка зупинить гастрит, чи мігрень,
Страждає кишеня й печінка.
Хворієш, бо їжа, добавки, цигарки,
 Токсичне повітря, довкілля, робота,
Багато отрути із кавоварки,
Життя – це суцільне болото.
І лікар діагнози ставити буде
Нові та нові, уже картка-товстуха,
Але, що токсичні бувають люди,
Не схоче писати й не буде слухать.
Ми чистимо зуби, одяг та руки,
Позбавитись бруду, цвілі, та поту,
Коли ж налипають отруйні суки,
Ми терпимо їх, до згорілого гноту.
І вибух, надрив, закривавлені шмаття,
Не травлені воші – це лиса душа,
Убивці давно готували розп’яття,
Чому ж ти їм вчасно не дав відкоша?
Лікарі не лікують, коли люди вбивають,
Пишуть рецепти, бо ти пацієнт,
Швидше рубці загоїтись мають,
Коли розуміє хтось твій сентимент.
Кажуть, від нервів наші хвороби,
Суки вбивають, а зцілюють Люди,
Щоб не пускати токсичне в утроби,
Хай грають на струнах лише життєлюби.
​​ОСОБЛИВОСТІ
УКРАЇНСЬКОЇ СВИНИНИ
Як заріжете свиню,
То лежить вона на спині,
Хто ж не знає, що ростити
Їх заведено в країні?
Вже затихла мертва паця,
Її смалять і печуть,
На стільці стоїть солянка
Й свіжий хлібчик, шкірку ждуть.
Обсмалили, обварили
Та соломки якнайбільше,
Ще й рядниною поверху,
Самі всілися зручніше.
А господар по чарчині:
«Ну ж бо, друзі, за свиню,
Пийте, пийте, не соромтесь,
Потім я іще наллю».
В руки ножики міцніше
І шкребти, шкребти швиденько,
Щоб та свинка аж блищала,
І кололася виделкою!
А вона ж лежить красива,
Шкірка трохи відстає,
Вся парує, ароматна…
Ніж господар дістає:
По груднині враз! І вдруге!
«На, хазяйко, свіжину,
А я згодом оцим людям
Ще й ошиїчка різну».
І пішов процес відомий:
Вибрав пан в каструлю кров,
Де сокирка, а де ножик,
Ось вже й навпіл розпоров.
На гачки повісив м'ясо,
Голова за ніс звиса,
Із легенів буде лівер,
А в кишках – то ковбаса.
Сало із боків із тоненьке,
На спині воно товсте,
Все засолиться як треба,
Все, господарі, з’їсте.

Все, кінець… Свині немає…
Позбирали зайвий хлам…
Всі заморені чекають
Свіжини і по сто грам.
Завтра встане господиня
І на тиждень тільки й знай:
Ріж, мели, крути, подрібнюй,
Смаж, вари і запікай.
Буде сало й солонина,
Ковбаса і сальтисон.
Словом, друзі, на всю зиму
Гарний, ситний закусон!

#ОльгаХалепа
ПОСЕРЕДИНІ
Навіщо гадати,
Що буде в кінці?
Усім нам,
Напевно, мінятися,
Почавши з польоту
Натхненних митців,
Потроху ліниво
Здуватися.
Не так заспіваємо
Пристрасний хіт,
Нестримності
Стишаться течії,
Буденний набридливий
Камінний гніт,
Промовить:
«Ну, все, ви приречені».
Це там, усе потім,
В далекім кінці,
Змарніють в очах
Живі вогники,
І душі не яструби,
Так, горобці,
Не ватри, а наче
Жертовники.
Все буде, все потім,
А зараз є шанс,
Шкварчати
Своїми ділами.
Ми ще посередині,
Маємо час,
Для гонору
Й самореклами.
#ОльгаХалепа
​​МЕДОВІ КАЗКИ
Ось так виходить,
Гівна в душах,
Назовні кидаємо геть,
Ми завертіли себе в сушах,
Хто в синагогу, хто в мечеть.
Забули наше, українське,
Хоча на сході йде війна
Ми одягаємо чужинське,
Із матюкливого лайна.
Коли вже зникнуть всі потвори,
І перевертні пропадуть?
Та врешті-решт, усі патрони
Не мимо будуть, в саму суть?
Дістали ці пустобрехливі
Злочинці всіх своїх родин,
Зливають рідне по краплині,
З прадавніх батьківських судин:
Народу нашого завзяття,
Медові вишиті казки...
Які ви, в дідька, мої браття?
Я не куліч печу - паски!
Акторське вдягнуте обличчя
Не треба й маски, маска є,
І прикриваючи каліччя,
На правду ненависть плює.
Сміття лежить не в лісосмугах
І бурі пил не у полях,
Ви всі ховались у яругах
Поки хтось гинув у боях.
Національне їдло - свині,
Таке ж у хатах без печей,
В одному ви завжди єдині
Чекати дармових гостей.
У два ряди, чи п'ять, чи вісім,
Коралі рідні до грудей.
Згубилась мати в темнім лісі,
Серед усіх недолюдей.
20 квітня 2020 року
#ОльгаХалепа
2025/02/06 19:22:45
Back to Top
HTML Embed Code: