Та блін, знову в "Американі" типова сцена з мого життя 😳🤯

Цю ніч я майже не спала, бо не могла зупинити потік думок щодо “Американи”, яку дочитала перед сном 😀. Це дискусійна, багатопланова книжка, над якою можна довго розмислювати.

Це довга, повільна і меланхолійна історія про пару з Нігерії. Вони закохуються і зустрічаються, але їдуть шукати кращого життя: вона в Америку, він в Лондон. Там стикаються з неприйняттям, расизмом і бюрократичними складнощами, і врешті повертаються назад в Нігерію (це не спойлер) трохи іншими людьми. За 15 років вони зустрічаються знову вже вдома - але у кожного вже власний багаж прожитого, побаченого, і інше життя (хто яке зміг побудувати). Фактично, це 600-сторінковий опис дуже побутових сцен, емоцій та пошуку себе.

У “Американи” хороший рейтинг на Гудрідс - 4,32, і коли вона вийшла (у 2013-му) вона зібрала багато нагород. Але критикують її приблизно за те саме, за що й “За Перекопом є земля” - що бажаючи підняти тему расизму, авторка пожертвувала сюжетом, ідея і тема тут були первинними, а вже на них нанизувалися події роману.

Щось в цьому є, хоча не скажу, що мені було нудно. Це добре написано, і мені багато що резонувало (хоча здавалося б, роман дуже далекий від наших реалій, особливо нинішніх). Я використала під сотню стікерів - у тих місцях, які здалися влучними й вдалими. Але здивувалася, коли прочитала, що на думку авторки, в цій книжці багато гумору й іронії. Виявляється, пишучи книжку, вона вважала, що стібеться над побутовим расизмом в Америці. Можливо, це через дистанційованість від теми, але я взагалі не зчитала іронії - мені це відчувалося, як біль і сум героїні, але ні разу не стьоб.

Основна частина роману побудована на тому, як героїня живе в Америці, почувається чужою, підмічає усі прояви расизму, і описує це у своєму блозі.

Наприклад:

- Якщо таксист з Нігерії, він обов’язково починає розповідати, що взагалі-то у нього є ступінь магістра, донька - найкраща студентка крутого вузу, а таксує він для душі (білошкірі таксисти не прагнуть показати, що вони тут нормально влаштувалися);

- Якщо темношкірий засновує компанію, краще знайти білошкірого друга і брати його на ділові зустрічі як директора - тоді всі двері відкриватимуться;

- Якщо в жіночому журналі пишуть про тональний крем, це подається як “він підкреслить тон вашої шкіри”, не передбачаючи, що шкіра може бути чорною, а не білою;

- “Ти схожа на темношкіру американку” вважається компліментом;

- За те, як американці просунулися вперед в темі расизму і боряться з ним, вони вважають себе молодцями. Хоча героїня вважає, що хвалити тут немає за що: “Расизму взагалі не мусило б існувати, тож за боротьбу з ним ніхто не має гладити вас по голівці”;

- І навіть люди, які хочуть бути толерантними, подекуди соромляться казати “темношкіра”, і кажуть “ота гарна жінка”, щоразу маючи на увазі темношкірих.

Мені здається, що в якийсь момент, маючи блог, героїня починає зумисно підмічати усі такі деталі, бо їй потрібен контент. Не скажу, що ці спостереження не влучні, але доходить до того, що вона, по суті, тільки цим і живе - расовою темою і її обдумуванням, а не власною соціалізацією і побудовою свого життя в чужій країні.

А ще в якийсь момент мені почало здаватися, що расизм - це трохи мінне поле, і у нього стільки проявів і відтінків, що важко не оступитися: бо в одній ситуації расизмом є акцентування на кольорі шкіри, а в іншому - коли ти ніби цього не помічаєш (хоча очевидно, що це неможливо не помічати). Коротше, складно. І думаю, що це стосується багатьох довколадискримінаційних тем - від фемінізму до ЛГБТ. І часто це трапляється за інерцією, коли тобі просто ніколи \ не хочеться розбиратися у тому, як не зачепити іншу людину, бо маєш гору власних проблем. Це окрема велика тема.

І хоч тема ставлення до темношкірих у нас в країні зараз не надто на порядку денному, але я проводила паралелі з нашими емігрантами - які поїхали в інші країни в пошуках кращого життя і намагаються там адаптуватися.

Не скажу, що цей роман буде в моєму топі прочитаного, але в цілому сподобалося - десь на 4 з 5. Докладніше поговоримо ввечері в “Сенсі” на Арсенальній ;)

#непозбувний_відгук

До "Книжкової країни" лишається півтора дня. Як завжди, я буду там всі 4 дні з ранку до ночі, тож тут буде непристойно багато постів.

Нагадаю, що там, окрім подій, буде ще й великий книжковий ярмарок. А на ньому деякі видавництва зробили знижки.

Наприклад, на стендах «Ранку» та «Readbery» для захисників і захисниць та їхніх сімей діятиме буде -25% на всі книжки ❤️. Щоб отримати знижку, потрібно показати посвідчення військовослужбовця, або його фото, копію чи скрін.

А ще буде знижка для дітей -20% ☺️ Я спитала: дітьми вважаються всі, кому немає 18-и, але треба показати свідоцтво про народження.

Спеціальний бонус: до кожної покупки зможете отримати практично останні примірники серпнево-вересневої газети «Ранок Букера». До речі, у ній також захований промокод на знижку ;)

Фест буде вже на цьому тижні з четверга по неділю на ВДНГ. Вхід вільний. Приходьте )

пост #направахреклами

Пробачте, що притягнула сюди російське. Але тут новина, яка може позитивно вплинути зокрема на наш книжковий ринок.

Пишуть, що Флібуста всьо. Це один з найбільших піратських ресурсів, де зокрема, були й українські книжки.

У власника онко, тому написав, що ще пару тижнів і сайт закінчиться.

А ще до (або після) прочитання "Американи" варто подивитися оцей 19-хвилинний виступ Чімаманди Нгозі Адічі на TED. Він став одним з найбільш популярних відео на TED Talks усіх часів. Це додасть трохи контексту до книжки.

Наприклад, авторка розповідає, що в дитинстві жила в Нігерії, але африканських дитячих книжок майже не було - в основному, були англійські та американські. Тому коли в 7 років вона почала писати дитячі оповідання, всі герої в них були білими та з блакитними очима, там падав сніг, вони їли яблука, і пили імбирне пиво, а ще герої раділи, що сонце вийшло з-за хмар. Це зовсім не було про її життя, але вона й подумати не могла, що про таких людей, як вона, може існувати література.

Потужний виступ про те, чому шкідливі стереотипи, узагальнення і колонізаторський вплив. Гляньте, якщо не бачили.

До речі. Після 1,5 року занять англійською відкрила для себе, що можна ж гуглити інтерв'ю з авторами на ютубі англійською, і їх там дооооохрєніща, і я тепер їх навіть майже розумію. Amazing feeling! Але тепер питання, як вилізти з цієї бездонної глиби контенту і піти хоч книжку почитати, чи шо 🙄

Готуюся до Книжкової країни 😀

У Видавництва "Ранок" виходить стільки дитячих книжок, що вже навіть я не встигаю слідкувати за усім асортиментом 😱.

Наприклад, нещодавно у книгарні з подивом випадково побачила, що вийшли нові книжки від автора "Друзяк-динозавриків" - це серія, у якій тато дівчинки зменшився і почав ходити з нею в садок. Дуже смішні книжки, покажу скоро в рубриці #дитяче_по_неділях.

Так от, щоб батьки не пропускали новинок дитячої літератури, видавництво запустило окремий канал з дитячими книжками. Називається "Клуб розумних батьків".

Там пишуть:
- про новинки дитячих книжок видавництва на різний вік;
- постять ексклюзивні промокоди на знижки;
- роздають подарунки;
- проводять розіграші дитячих книжок;
- а ще постять поради від психологів та інших фахівців з вирощування дітей.

Підписатися можна отут @klub_rozumnykh_batkiv

пост #направахреклами

Поговорити про "Американу" прийшли 7 слухачів (двоє з них книжку не читали).

Було дуже душевно, але наступний раз таки треба обов'язкову реєстрацію і обмежити кількість місць - тоді було б всі 20, і ще б 10 шкодували, що не встигли записатися, перевірено 😀

І ще кілька спостережень про клуби:

1)
Вдома: "Блін, наче прочитала книжку, але відчуття, наче зовсім нічого не пам'ятаю. Що я взагалі казатиму???".

На клубі: "А ось ще оце момент", "А ще оце було, що мене зачепило", "А він тоді оце сказав", "А давайте оце ще обговоримо", "І оце ще треба сказати!".

2)
Вдома: "Блін, ну який клуб, я ж взагалі інтровертка, які люди? Покладіть мене під ковдру і не чіпайте! Навіщо я взагалі це затіяла???".

На клубі: "Які всі класні і приємні, треба частіше вибиратися в люди, це основне, що зараз тримає і заряджає!!! Хочу ще!".

3)
Вдома: "Ну у мене вже точно немає бажанок. Вже все маю. Точно нічого не купуватиму".

Перед клубом в книгарні: "Пробийте оцю, будь ласка. І оцю ще. Нє, пакет не потрібен".

І так щоразу, щоразу - по всіх трьох пунктах! 🙄

На каналі «Антропологія» вийшло цікаве відео, де Іван Семесюк у Франківську говорить з Прохаськом, Андруховичем і Тітовим на різні екзистенційні та філософські теми.

Гарно і по наповненню, і по спікерам, і по кадру, і по монтажу 🙌