І ще ремарка: мені такі програми з підтримки книговидання подобаються значно більше, ніж компенсація оренди книгарням, ніж державні гранти на видання книжок, і навіть аніж виділення грошей на закупку для бібліотек (вибачте).

Бо будь-яка роздача грошей державою не сприяє конкуренції за якість. В цьому завжди багато корупційних ризиків, та ризиків, що книжки, які закуплять або видадуть на гроші держави, насправді мало кому потрібні.

А ось коли живим людям дають грошей і кажуть "витрачайте на книжки, які хочете" - видавництвам доводиться напрягатися, щоб люди купили книжки саме у них. Це мотивує їх видавати краще, якісніше і цікавіше.

​​Дисклеймер: є люди, яким книжка “Приходь без дзвінка” Світлани Бєлоусової дуже сподобалася. Якщо хочете прочитати про неї максимально позитивний відгук - вам, наприклад, сюди. А у мене буде негативний - бо вона мені не зайшла, так буває 🤷‍♀️.

Перше і головне, що треба знати - це автобіографічна книжка. І, як ми всі зійшлися на книжковому клубі, це і є її головна проблема. Бо авторка взяла своє життя і написала, як було - разом з усіма зайвими епізодами та персонажами, які ніяк не рухають сюжет, і ні про що нам не говорять. Врешті вийшов не художній твір, а скоріше особистий щоденник, читання якого створює відчуття ніяковості, наче тебе не запрошували у чуже життя, а ти чомусь в нього заглядаєш.

Друга думка, на якій ми зійшлися на клубі - це схоже на психотерапевтичні замітки, щоб прожити свою травму у процесі написання. Не описати вже осмислену і пропрацьовану травму, щоб інші могли теж впоратися, а зробити це в процесі. Причому, описавши свої переживання дуже прямолінійно і в лоб: "мені було сумно", "мені було страшно" і так далі. Що знову-таки, створює відчуття ніяковості: людина перед тобою розкриває душу, але ж взагалі-то передбачалося, що це буде художній мистецький твір.

І при цьому, книжка не позиціонується як автобіографічна - про це ти дізнаєшся лише погугливши і почитавши Інсту авторки. Анотація створює очікування, що це затишне і щемке роад-муві: про випадкових знайомих в потязі і глибокі розмови та пригоди в горах. Ні, немає там такого.

І головне - книжка лишає велике питання в кінці: “І шо?”. Ну тобто ок, ми прочитали історію героїні, але що ми маємо з неї винести? Навіщо це все було? Це все можна було докрутити і виписати, але це лишилося недокрученим і не виписаним. На жаль.

Коротко про сюжет. Головна героїня книжки 12 разів їздить в Рахів, тікаючи від сім’ї, пережитої травми, невдалих стосунків і від себе. Під час однієї з поїздок знайомиться в потязі з рендомним дідусем, який нічим особливо не відрізняється від інших, хіба що читає Ліну Костенко.

Ну і героїня, якій бракує теплих стосунків з сім’єю, чомусь прив’язується до нього і починає їздити в гості, знайомитися з сім’єю і трохи нав’язуватися. Дідусь не особливо заперечує, але й не сильно радіє її присутності, у нього власні проблеми. Дівчина навіть пропонує написати про нього книжку, хоча чим він її так зацікавив - так і не ясно, звичайний собі дідусь.

А далі в хаотичному порядку ми дізнаємося історію героїні, починаючи з дитинства, та історію цього дідуся (який виявляється трошечки мудаком, але нам це подається як норма). Сюжет стрибає між роками й історіями так, що починаєш заплутуватися. В ньому з’являються випадкові герої, які всі однакові, швидко забуваються і не грають жодної ролі. Я так розумію, ці люди були важливими для самої авторки, тому й з’явилися в тексті, бо вона хотіла описати своє життя, як є, в деталях.

В романі є один великий тригер, і це рівно ті чотири сторінки, які мені було цікаво читати.

Вже не кажучи про деталі. Один з героїв всю книжку говорить авторською чистою українською, а потім в одному абзаці ми дізнаємося, що він взагалі-то “російськомовний з домішками тюремного жаргону та лайки”. Гмгмгм.

Або героїня просить дідуся знайти їй кімнату в Рахові, і коли він переживає дуже важкий період свого життя і дуже зайнятий, вона дзвонить спитати, ну шо там з пошуком кімнати (зайди на букінг, блін!).

Мені здалося, що видавництво, публікуючи цю книжку, намагалося зіграти на ностальгічних нотках, а ще емпатії щодо літніх родичів та любові читачів до потягів, гір і доріг. Але щоб це спрацювало, текст має бути художнім твором, а не особистим щоденником. Йому бракує структури, провідної теми, мистецьких рішень, і не завадило б почистити від зайвого.

Знову таки, ми зійшлися на думці, що ця книжка може зайти тим, кому резонує щось з життя героїні, і хто переживав щось подібне, на рівні “о, у мене теж таке було”. Але що ми з цієї книжки маємо винести, я так і не зрозуміла.

Шкода, бо очікувала від неї багато.

#непозбувний_відгук

Трапилася в стрічці реклама. Цікаво, наскільки легальне використання фото Кінга в такій рекламі? 🤔

А хочете посилку, у якій одразу 6 новинок КСД? За відчуттями це буде десь як День народження 🎉 Можу вам це організувати :)

Ми з КСД розігруємо відразу 6 бентежних, загадкових і інтригуючих романів в одні руки. Ось вони:

1) Метью Блейк “Анна О”
2) “Голлі” Стівена Кінга
3) “Маяк” Віталія Дуленка
4) “Звичайні монстри” Дж. М. Міро (книга 1)
5) “Остаточний діагноз” Артура Гейлі
6) “Дивна Саллі Даймонд” Ліз Нуджент

Книжки я обирала сама - мені здається, це просто топ набір 🥰.

Що треба зробити, щоб виграти:

- Підписатися на Книгочитуна, якщо ще ні: @npzbvnkngchtn
- Підписатися на канал КСД, якщо ще ні: @ksd_bookclub
- Натиснути кнопку “хочу 6 похмурих книжок!”.

Переможця бот обере за тиждень, у наступний вівторок, 25 червня, о 13:00. Успіхів всім )

Переможці: @nnatllixx

Ви теж це бачите? Я не вірю своїм очам 🙀

Трохи фактів для новоприбулих про те, куди ви потрапили:

1) Я Таня. Цей канал я веду вже 5+ років. В рекламу не вкладалася жодного разу, тому він ріс дуже поступово, і ось доріс )

2) Я була журналісткою та редакторкою, тому цей канал веду за принципом медіа - розповідаю про події на книжковому ринку, але в неформальному тоні, бо це таки блог. А ще інколи роблю інтерв'ю з видавцями для медіа "Сенсор".

3) Кілька років працювала в новинах. Обожнюю оперативність, тому інколи впадаю в азарт і пощу книжкові новини в ту ж хвилину, коли вони з'явилися. Або роблю репортажі з книжкових подій. Це мені дуже по кайфу.

4) Я написала книжку про фриланс, яка вийшла минулого року в Vivat. Ось вона. Також вона є в аудіо на Абук.

5) Тут дуже багато постів (в середньому, до 10 на день). І між ними трапляється реклама (ось прайс), але вона вся книжкова, і вся маркована тегом #направахреклами. Немарковану рекламу не постила жодного разу за всю історію каналу. Для мене це важливо.

6) Мій чоловік - Едуард Андрющенко, теж видав книжку у Віваті, і вона значно успішніша за мою ) Вона називається "Архіви КГБ", ви могли чути ) Її можна замовити з підписом отут, і разом з книжкою приїде мерчева закладинка цього каналу )

7) Закладинки я роздаю на фестивалях, зустрічах з підписниками і різних книжкових подіях. Тому якщо мене десь бачите - можете підходити і брати, зазвичай вони зі мною.

8) Я веду два книжкових клуба - в Книгарні Є на Позняках та в Сенсі на Хрещатику. Там зазвичай немає місць, бо сформувався постійний склад учасників, але інколи можна піймати, коли запускається реєстрація.

9) На цьому каналі суворо засуджується піратство і підтримуються ідеї рівності, толерантності та інклюзивності. Баню не часто, але буває.

10) Якимось незбагненним чином тут сформувалося потужне ком'юніті книгочитунів. Вливайтеся )

Якщо вашим дітям 7-9 років і вони цікавляться космосом, зверніть увагу на ці дві книжки від видавництва "Ранок".

«Увага! Код червоний!» і «Маленькі астронавти. 3, 2, 1, руш!» - це пізнавальні книжки, у яких зібрали усі найсмішніші й найдивніші факти про космічні перельоти:
- про перевантаження на старті;
- про невагомість;
- про стикування космічних кораблів;
- про супутники зв’язку й сонячні батареї;
- про скафандри й космічну їжу;
- про запуски, посадки й центр керування польотами.

Книжку написав Андре Кайперс - перший нідерландський астронавт Європейського космічного агентства (ЄКА), який двічі побував у космосі 🌏 Андре працював на Міжнародній космічній станції (МКС) 204 дні.

Поки я чекаю, коли моя дитина доросте, ви вже можете замовити серію книг "Маленькі астронавти" (або по одній книжці окремо) за оцим посиланням.

пост #направахреклами

Вгадайте, на яку це книжку відгук (не мій) 🤔

Видавництво Ранок виставило другий лот у благодійному зборі, про який я тут вже писала.
Нагадаю, вони збирають 150 тисяч гривень на поповнення фондів харківських бібліотек.

Лот №2: Празникова хустка з орнаментами Василя Кричевського від @krapka.krapka

Василь Кричевський - художник, творець українського архітектурного модерну та автор герба УНР. Саме з захоплення творчістю Кричевського та Полтавщиною, звідки він родом, з’явився проєкт «Тутечко» від культурної блогерки @krapka.krapka та художниці @yivhaa.

Як виграти хустку:
– задонейтити від 300 грн на банку;
– вкажіть у примітках до платежу електронну пошту, аби з вами могли зв’язатися у випадку виграшу;
– результати розіграшу - наступного понеділка.
Деталі розіграшу є ось тут в інсті.

Нагадаю, ідею акції. Щоб зібрати 150 тисяч гривень на книжки для харківських бібліотек, "Ранок" кожен тиждень поститиме у своїх соцмережах лоти, щоб розіграти їх серед тих, хто зробить донейт. Серед них будуть книжки, курс англійської, персональне привітання від зірки, білети на крутий концерт у Києві та багато іншого.

Також долучитися до поповнення бібліотек книгами можна, придбавши за вільний внесок у книгарнях «Книголенд» в Києві, Харкові, Чернігові, Дніпрі, Львові, Хмельницькому та Одесі «антистресового друга» — буклет, який допоможе знизити тривогу та відновити рівновагу.

пост #направахреклами

Оу, КСД пішли видавати квір-романи про підліток-лесбійок. Цікаво)

Ось опис:

Сімнадцятирічна Коулі після смерті матері переїжджає до батька, якого не бачила з трирічного віку. Нове містечко, нові люди, старі проблеми. І серед них, як промінчик світла — зустріч із Сонею. Вона зачаровує красою та внутрішнім сяйвом. Не одразу, але Коулі зізнається собі: це кохання. Соня теж відчуває щось більше за звичайну цікавість до новенької. Але любити дівчину — це неправильно! А може, саме ця людина допоможе їй прийняти себе й стати щасливою.