Дочитала "Вбивайте усвідомлено" (відгук буде в понеділок), а на вихідні обираю між "Фанаткою" (треба прочитати на свій же клуб) та "Синьою бородою" (бо випадково прогортала, і вона прекрасна).
У вас які плани на вихідні? Показуйте :)
#що_читають_книгочитуни
У вас які плани на вихідні? Показуйте :)
#що_читають_книгочитуни
Найкращі події трапляються спонтанно. Ви у Львові? Маєте плани на цей вечір? Приходьте на лекцію Володимира Станчишина про те, як захищати свої особисті кордони.
Лекція називається «Моя територія – історія крихкості». Володимир розповідатиме про те, як захищати кордони своєї особистої території; де вони починаються і де закінчуються, і чи закінчуються вони взагалі?
Володимир Станчишин - співзасновник психотерапевтичного центру «Лабораторія змін», який допомагає українцям підтримувати і зміцнювати своє психічне здоров’я.
А ще він видав у “Віхолі” психологічні бестселери «Стіни в моїй голові. Жити з тривожністю та депресією», «Для стосунків потрібні двоє» та «Емоційні гойдалки війни. Роздуми психотерапевта про війну».
Зустріч відбувається у співпраці з книгарнею книги. кава. вініл. На зустрічі можна буде отримати купон на знижку в 15% у цій книгарні.
Ось ваші плани на вечір:
Де: Простір ЦІММ (Центр інтелектуального мистецтва Меркурій)
Площа Міцкевича, 10.
Коли: Сьогодні, 29 червня, о 18:00
Вхід: 200 грн. Квитки можна купити ось тут.
пост #направахреклами
Лекція називається «Моя територія – історія крихкості». Володимир розповідатиме про те, як захищати кордони своєї особистої території; де вони починаються і де закінчуються, і чи закінчуються вони взагалі?
Володимир Станчишин - співзасновник психотерапевтичного центру «Лабораторія змін», який допомагає українцям підтримувати і зміцнювати своє психічне здоров’я.
А ще він видав у “Віхолі” психологічні бестселери «Стіни в моїй голові. Жити з тривожністю та депресією», «Для стосунків потрібні двоє» та «Емоційні гойдалки війни. Роздуми психотерапевта про війну».
Зустріч відбувається у співпраці з книгарнею книги. кава. вініл. На зустрічі можна буде отримати купон на знижку в 15% у цій книгарні.
Ось ваші плани на вечір:
Де: Простір ЦІММ (Центр інтелектуального мистецтва Меркурій)
Площа Міцкевича, 10.
Коли: Сьогодні, 29 червня, о 18:00
Вхід: 200 грн. Квитки можна купити ось тут.
пост #направахреклами
#приїхала книжка Олександра Гоменюка, військового медика, якого ви тут часто бачите в коментарях.
Це такий щемкий і дуже фактажний щоденник від самого початку повномасштабної війни, про рік життя Олександра на війні.
Зафіксований фактично кожен день - таким чином ми можемо докладно уявити, як виглядає служба медика в ЗСУ, з чого вона складається, що доводиться бачити та переживати на війні і так далі.
Незабаром читатиму ❤️
Замовити таку саму можна отут.
Це такий щемкий і дуже фактажний щоденник від самого початку повномасштабної війни, про рік життя Олександра на війні.
Зафіксований фактично кожен день - таким чином ми можемо докладно уявити, як виглядає служба медика в ЗСУ, з чого вона складається, що доводиться бачити та переживати на війні і так далі.
Незабаром читатиму ❤️
Замовити таку саму можна отут.
📚 Непозбувний книгочитун
Ви щось зрозуміли? 🤔 (Це "Фанатка", але загалом книга норм)
Завдяки коментарям я для себе зрозуміла, в яких випадках мене напружують такі "поетичності", а в яких мені з ними ок.
Образи такого плану добре працюють, коли вони мають мету і гармонійно вписуються в сюжет. Наприклад, атмосфера нагнітається і через метафори нам це підкреслюють. Або треба передати, що герою було сумно, не вживаючи слова "сумно", і це робиться через поетичний образ довколишнього світу. Тоді це цілком ок і супер.
Коли ж це "образи заради образів", коли вони ніяк не доповнюють сюжет та настрій і нічого не додають, коли головна мета таких висловів "щоб виглядало красиво і оригінально" - тоді це виглядає як щось зайве, штучне, що можна сміливо викинути з тексту, не зашкодивши йому.
Образи такого плану добре працюють, коли вони мають мету і гармонійно вписуються в сюжет. Наприклад, атмосфера нагнітається і через метафори нам це підкреслюють. Або треба передати, що герою було сумно, не вживаючи слова "сумно", і це робиться через поетичний образ довколишнього світу. Тоді це цілком ок і супер.
Коли ж це "образи заради образів", коли вони ніяк не доповнюють сюжет та настрій і нічого не додають, коли головна мета таких висловів "щоб виглядало красиво і оригінально" - тоді це виглядає як щось зайве, штучне, що можна сміливо викинути з тексту, не зашкодивши йому.
Момент, від якого я дико крінжанула в "Фанатці".
Обережно, максимальний спойлер:
Герой хоче сховатися від злих багатих забудовників, проти яких він воює як активіст. Для цього має супер план: переїжджає з Позняків в центр Києва і ходить собі далі на роботу, а потім дивується, що якось його швидко знайшли 😆 Ну да, дивно, він же так класно замаскувався, що це вони )))
Обережно, максимальний спойлер: