Трохи наших польотів під Авдіївкою. Танк, гаубиця Д-30, буханка, вантажівка, квадроцикл - усі «покинули чат».

Добрий ранок. Трохи вам нашої роботи 109 бригади.

Добрий ранок.

Колись, десь влітку - коли ми вперше нанесли враження по позиціям ворога через поле - це вже вважалось супер результатом, якому ми раділи тиждень.

Зараз же, якщо за день ми влучили лише у вороже авто, увесь підрозділ сумує.
Хоча літати стало набагато важче.
Велике насичення РЕБом. Мінімальний рух техніки в діапазоні 5 кілометрах від лінії фронту. Сітки на позиціях та окопний РЕБ.
Та і підрозділи ударних дронів для ворога стали пріорітетною ціллю.

Тим не менш, за тиждень наш взвод лускає цілі десятками.
Наша робота за тиждень у коментарі - гаубиці Д30, танк, системи супутниково звязку «Бар’єр Т» в яку не могла поцілити арта, різного типу авто, МТ-ЛБ - усі вони «вийшли з чату», після нашої роботи.

Конкуренція між підрозділами дуже висока, і ми робимо все, щоб себе вдосконалювати і тримати високу планку.

Продовжуйте допомогати і тримати кулаки за всіх нас!

Попереджаю - це ненормальна книжка!
«Нормальні» книжки пишуться за столом, у «творчих муках», - принаймні так я собі це представляю. А те, що я тримаю у руках писалось у смартфоні, і в стані стресу.

Я писав у бліндажах, під час мінометних обстрілів; у морозні ночі (за мінус17), обіймаючи кота, щоб зігрітися; у літню спеку, стікаючи потом; та просто коли від напруги не міг заснути…

Більшість з цих текстів, були опубліковані у світових виданнях: New York Times, Washington Post, Politico.

Я і мріяти не міг, що медіа такого рівня не просто публікуватимуть мою писанину, але й самі будуть просити написати нову колонку.

Завдання книги – показати війну з середини чесно. Як її бачить пересічний військовий. Про те, як змінюються люди під час сурових випробувань, про цінності на фронті та в тилу. Вона й про негативні моменти, які не висвітлюють у «новинах».

Книгу можна замовити за ніком у телеграмі @knyga_firsov або пишіть мені в особисті чи коментарі.
Буду усім вдячний за відгуки та критику.

Це довгий текст, але просив би усіх його прочитати. Озвучу свою скромну думку, стосовно наболілого.

Ми продовжуємо поступаємось ворогу майже у всьому: в живій силі, боєприпасах, дронах. Майже два роки війни в цьому плані до кардинального перелому не призвели. Росіяни вчаться на своїх помилках і крадуть наші технологічні рішення. Ми креативніше, але вони мають змогу масштабувати наші ідеї і брати чисельністю.

Ми вигравали на мотивації, але після нереалізованих планів про каву у Криму, падає й вона. Це зрозуміло: люди не залізні, вони втомлюються і їм потрібна перспектива. Коли перспективою спочатку малюється Крим, а потім «втримати Авдіївку» - це демотивує.

Але невдача – це не привід скласти руки й впасти духом. Навпаки, треба тверезо проаналізувати ситуацію і робити висновки. Ми надто покладались на партнерів, не реалізуючи свої можливості. Це помилка. Але її виправлення – наш ресурс, який ми можемо використати.

Звичайно, вже завтра Україна не побудує сама літаки, не сконструює аналоги хаймарсів. У нас немає і не буде мільйона штурмовиків.
Але виробити дронів у багато разів більше за ворога, і краще за нього застосувати - це реально!

Одна, з головних задач нашого суспільства має бути - як на місяць забезпечити собі 100 тис дронів. Я кажу суспільства, а не держави, тому ще держава має організаційно забезпечити цей процес, а реалізувати його - саме суспільство.

Вірити в ЗСУ вже мало, треба дієво допомогати їм. Чим більше дронів – тим більше врятованих життів наших військових, тим менше нових мобілізованих.
А головне - перевага у дронах дасть нам змогу зробити так, щоб в опорні пункти ворога щодня прилітав термобар за термобаром. Щоб орки відмовлялись виходити на позиції, і вимушені були проводити ротації кожен день. Щоб у них просто не було кому тримати лінію фронту.

Треба використати нашу (можливу!) перевагу у застосуванні високоточної зброї. Але спочатку треба створити перевагу у засобах. Щоб банально було, чим літати. А командири, щоб не витрачали свій дорогоцінний час на проблему - де взяти дрони.

Наш підрозділ сам купує комплектуючі. Самі перепаюємо БПЛА. Але ж це не тільки наша проблема! Вона стосується усіх. Програють війну не військові, - програють країни.
Проблема, в організації. Ми досі барахтаємось у волонтерській допомозі. І ділимо 100 дронів на три бригади. А ворог в цей час ставить на потік все, що може нас вбивати.

Інженерна та аналітична кімната десь у Генштабі має бути основою. Усі успішні кейси застосування новітніх технологій мають щоденно моніторитись по всій лінії фронту, братись за основу та маштабуватись.
Уся країна має працювати на пріоритетні задачі. Якщо треба, то і у технікумах, і в університетах, треба відкривати кімнати збірки дронів. Це, до речі, також практична освіта, краща за теоретичні підручники.

Уряд має починати та закінчувати свої засідання саме з цих питань - переломних точок війни.

Але для початку - цей курс треба затвердити у голові. Війна має знову стати справою всього суспільства, як це було в лютому-березні 2022 року, а не тільки ЗСУ.

Майже кожен день ми збираємось з хлопцями з підрозділу і обговорюємо поточні проблеми.
Моя задача, як головного сержанта, зробити так, щоб ми думали у правильному напрямку та синхронізували наші думки.
Як облетіти ворожий реб? Як покращити розвідку? Яку тактику польоту застосувати?
Правильний напрямок думок та відверте формулювання проблеми - це основа успіху.
Але робити це потрібно не тільки на рівні підрозділу, а й на рівні країни.

Не знаю, чи прочитає цей текст хтось з тих, хто має приймати рішення. Бо останніми місяцями мені здається, що ми пишемо один одному у великій бульбашці.
Але раптом це на когось в плине і хтось почує.
Як кажуть: «роби що можеш…».

Ми змогли подолати ворожий РЕБ. Деталі, як саме, я звісно тут не видам.
Але за рахунок спроб, помилок та експериментів - РЕБ ворога на нас не діє.

Результат - десятки лад Калін - у сім’ї ворогів.

Відео нашої роботи - нижче.

Значна частина інших підрозділів досі мучиться і втрачає пташки, тому що їх давить РЕБ ворога. Тому нам і потрібен військовий інженерний центр, який би збирав найкращі кейси у застосуванні БПЛА та масштабував би їх на інші підрозділи.

Ми би з радістю ділились нашими напрацюваннями і успіхами. І поширювали би наш досвід на інших. З радістю би брали успішний досвід у інших підрозділів.

Але робити це потрібно системно і не через Фейсбук, щоб ворог знав усі деталі. А офіційно, системно, з урахуванням секретності.

Загалом, все меньше і меньше можу писати про деталі наших операцій. Ворог усе моніторить, одразу хапає наші ідеї і ставить на потік.

Сфера БПЛА вимагає експериментів та творчості. Технології постійно змінюються. І те, що працювало місяць тому, - зараз вже може бути не актуальним.

Звідси можуть виникнути системні помилки - держава може контактувати дрони, які через певний час вже можуть бути - фронту не потрібні, тому що за своїми характеристиками не здатні будуть виконувати задач. Будуть взлітати і падати у полі перед позиціями ворога.

Дрони - це не міни, які можна дістати зі складу, через 50 років і вести війну.
Дрони, - це технології і ми маємо привчити себе до швидких змін та адаптації.
Цим ми можемо бути кращими за ворога і завжди мати перевагу використовуючи кращі моделі.

Це емоції передової! Найкращі, щирі з радістю в очах. Коли вдається твоя маленька перемога.

Такі обійми я запам’ятовую назавжди. А коли хлопці там обіймаються без мене - шалено заздрю.

Бажаю здоров’я. Ситуація під Авдіївкою залишається важкою.
Орки вигадують багато тактик.
Одна з, яка давно використовується - накриваються випуклим металевим листом - і повзуть на позиції наших. За 20 метрів починають кидати гранати по бліндажам і окопам. Під листом вони захищені від уламків малої артилерії і їх важко помітити у квадрокоптер.

Один з хлопців нашої бригади зіткнулася з такою тактикою орків на своїй позиції. В одиночку поранений тримав натиск ворога більше 5 годин. Напишу про Героя ще окремо.

В Авдіївці використовують терикон - як опорний пункт, від ударних дронів та артилерії, ховаються за ним, і намагаються звозити туди підкріплення.

Ворог використовує вже і ударні дрони з ночною тепловізійною камерою. І нам потрібно вже переходити до роботи на fpv переважно вночі. На то вони і орки - що основний двіж у них починається після того як сідає сонце.
Для цього потрібні нічні ударні дрони і якісно налаштована аеро розвідка з тепловізійними камерами.

Хоча зараз нам би хоч якісь дрони - тільки с масовим постачанням. Перепаяти камери бригади вже здатні і самі.

Це відео наших побратимів зі 110 бригади. Які тримають Авдіївський фронт. Багато чого в побратимів ми вчимося. Інколи ділемось досвідом самі.
Не рідко працюємо по їх напрямку.
Підписуйтесь на їх канал

https://www.tg-me.com/prolibertate110/153

Там щодня багато цікавої роботи!

Оце значить, як тільки головний сержант підрозділу пішов у відпустку - так мої хлопці пішли одразу вразнос.

Подивіться, що вони витворяють!

САУ, яка працювала по Авдіївці, розлетілась на молекули.

Відео - нижче.

До речі, ці дрони передав нам Іван Яковина!
Дякую тобі - і всім, хто донатив.
Як бачите, результата довго чекати не довелось.

Бажаю здоров’я. Мої хлопці надсилають мені роботу нашого взводу - поки я у відпустці. Я тішусь, потіште б трохи і ви.

Дві одиниці важкої техніки під Авдіївкою. Були спалені двома одиницями наших дронів.

А ось так ми поклали оркам супутниковий зв’язок.
Виліт провели, ще в минулому році.

На високому стовбі ворог встановив антени і модулі для супутникового зв’язку.

Жодна артилерія не змогла б знищити подібну систему - скілтки не стріляй. А FPV дрон за 17 тисяч гривень - вже давно перетворився на високоточну зброю, як раз для подібних операцій.