Я часто думаю про наш досвід Радянського Союзу. Моє сприйняття цієї теми трансформувалось від різко негативного ставлення як до історичного непорозуміння до дослідницького зацікавлення у вивченні цього періоду як симптоматичного для нашого суспільства у конкретний історичний момент. В моїй сім'ї ніколи не йшлося про Союз як про щось позитивне, адже зберігалась пам'ять про шкоду, яку спричинила нова влада моїм предкам. Про нього говорили рідко і переважно з полегшенням від пережитої травми, а позитивні моменти стосувалися хіба маминих розповідей про перші подихи Заходу та юнацької надії, що краще життя таки існує. І незалежність дійсно несла у собі ці сподівання.

Але наші вулиці, будинки, побутові звички, соціальні практики та державний устрій продовжують нести у собі відголоски минулого, яке затьмарює все, що було до нього. Я усвідомлюю, що ми живемо у законсервованій постутопії і ніяк не можемо завершити цей проект.

Коли ти живеш у контакті з матеріальними згадками про минуле, ти не відчуваєш покинутості у часі. Ти не думаєш про те, що Бог кинув тебе на призволяще у двомірній сучасності. І неважливо, насправді, наскільки глибоко у давнину сягає та чи інша будівля, чи повністю автентичною лишається конкретна вулиця і т.д. Збереження частинки минулого і підтримання її у стані, що унеможливить швидку руйнацію, є нормальною практикою, яка задовольняє метафізичну потребу людини у пам'яті та власній історії як на індивідуальному, так і колективному рівні. Та це характерно більшою мірою Європі як ментальному простору, в який ми так і не увійшли. І чим ближчеі до пострадянської постутопії, тим більша покинутість панує в наших серцях.

Нам в Україні особливо складно відновити цю тяглість. Ми погодились на руйнування та грабування нашої матеріальної пам'яті, ми дозволили сховати від нас нашу історію та замінити її вигадками, що продовжується і до сьогодні. Живучи в обшарпаних хрущовках, заходячи у спаплюжені під'їзди сталінок, споглядаючи зневаженість монументальних споруд модернізму ми не відчуваємо зв'язок з минулим. Наші серця заполоняє смуток через те, що нам збрехали. Що ми самі собі збрехали, повіривши у нове майбутнє, яке так і не здійснилось. І ми змирилися з цим, ставши заповідником нездійсненної мрії.

Залишки радянщини ми намагаємось приховати за новоробом, який імітує західну культуру чи симулює "українськість", але зовсім не заповнює спустошеність. Нова типова забудова не створює новий простір, а ущільнює його, встромляючи бетонні опудала у вільні квадратні метри, відведені колись для людського дозвілля. Нові соціальні практики створюють ілюзію нової людини, яка насправді глибоко вкорінена у пострадянські "вірування". Наша культура є лише декорацією, яка відвертає увагу від прогресуючого занепадництва.

Глибоко в душі ми сподіваємось, що нам таки вдасться "відігратися" і створити нову утопію, але вже "нашу", "правильну". В якій не буде складних помилок минулого, а лише рух у світле майбутнє. Досвід постутопії не дав нам розуміння нездійсненності цих прагнень, а лише підігріває наш запал - "можемо повторити".

І це дійсно складно, адже цей тягар "непропрацьованого" минулого продовжує тяжіти над нами. Ми ніби спеціально не чіпаємо його, бо що тоді буде живити нашу мрію про нову утопію? Нам боляче чесно говорити про цей період, об'єктивно оцінювати не лише нашу роль у трагічних подіях, а й приймати позитивні напрацювання цієї епохи. У намаганнях відхреститися від совєтів як від чогось чужого ми плекаємо ненависть до самих себе - до своїх негативних рис, які зробили цей досвід можливим. Це вдавана сліпота, яка слугує захистом від історичної відповідальності.

Загострення негативних емоцій на радянському минулому як на унікальному злі породжує боротьбу з вітряками та унеможливлює адекватне його осмислення та органічне вбудовування його у нашу історичну сутність. А відтак, це закупорює нас у позаісторичному вакуумі і веде до самознищення. Чи ми такі зможемо повернутись у вир історії, увібравши в себе ВСЕ минуле?

Сьогодні 1 листопада, а це значить, що почався Movember - місяць, який присвячений проблемам чоловічого здоров'я. Він починався як флешмобом з відрощування чоловіками вусів для привернення уваги та збирання коштів для дослідження раку простати та інших захворювань у чоловіків. Але це також привід охопити питання чоловічого здоров'я як такого.

Під час війни ця тема без перебільшення актуальна. Тисячі чоловіків отримали важкі проблеми зі здоров'ям через участь в бойових діях. Деякі з них ми бачимо, але більшість - сховані глибоко всередині, впливають на стан і роботу органів, центральну нервову систему та психічний стан, що ускладнює саме виявлення цих захворювань.

На жаль, в нашій країні досі існує багато перешкод і труднощів, які унеможливлюють повноцінну реабілітацію, гідне забезпечення у стані непрацездатності, а наявні пільги часто не відчутні, коли доходить до реального лікування.

Тому не ігноруйте збори на лікування та реабілітацію. Кожна травма лягає важким тягарем на кожну таку сім'ю. Не ігноруйте підозрілу та незвичну поведінку/вигляд свого чоловіка/друзів/родичів, яка може свідчити про хворобу. Звертайте увагу і на свій стан. І не бійтеся просити про допомогу, якщо вона вам потрібна.

В умовах війни ми, українці, як ніхто розуміємо важливість мужності та готовності захищати своє. Але все це має велику ціну. Наша уважність і турбота можуть допомогти у збереженні того, що для нас є цінним.

А потому что никто не любит слабых, вялых, теплохолодных деэскалаторов. Вривайся у третю світову.

​Сьогодні у мене день народження, а отже і час трохи подумати над тим, що відбувається навколо і що роблю я.

Загалом, мені до вподоби моя траєкторія руху, хоча мені разюче не вистачає збалансованості - в один сферах я стрімко йду в перед, а в інших - просідаю настільки, що аж самій незручно від того, що таке трапляється. Але щодня я вчусь і наука ця дається важко.

Я навчилась відчувати і визнавати свою слабкість. Знаєте, коли ти припиняєш боротьбу заради боротьби і перестаєш соромитись просити про допомогу. Реально оцінювати свої сили і зупиняти себе, коли розумієш, що швидше рухатись не вийде. Глибше поринути у розуміння іншого - до біса складно, але необхідно для реальної усвідомленості себе і свого життя. Збагнути цінність близьких стосунків з людьми навколо себе, їхню роль у моєму становленні та свою відповідальність за тих, з ким знаходжусь поруч. Можна продовжувати довго, але цей рік мого життя дав мені дуже багато мудрості та тверезості. Які тепер треба мені узгоджувати з моїм норовом.🙃

Ви помітили, що останнім часом моя активність дуже зменшилась і несе хаотичний характер. Буремні життєві обставини геть не лишають ні часу, ні сил зібрати думки докупи. Знаєте, це таке відчуття, коли ти вловлюєш цікаві фрагменти у своїй голові і записуєш їх, щоб потім розвинути...Але це потім ніяк не настає і щоразу, коли тобі здається, що момент настав, сторінка видає ERROR.

Та не дивлячись на це, я вдячна, що ви лишаєтесь тут в очікуванні цікавих речей. Думаю, у кожного бували такі періоди в житті, коли в пріоритеті нижні щаблі піраміди Маслоу. Та й більшість важливих речей зараз відбуваються або вживу, або потребують багато часу для реалізації та відповідного душевного налаштування. Прийде час і ви дізнаєтесь про це, а я повернусь з новими силами та ідеями.

ТЕРМІНОВИЙ ЗБІР КОШТІВ ЛЕГІОНЕРУ НА МАШИНУ.

Голові Миколаївського осередку Центурії терміново потрібні 200.000 гривень для придбання машини задля виконання бойових завдань на Харківському напрямку. Кожна наша гривня стає кроком до перемоги.
Посилання на банку.⬇️
На автівку

🎯Ціль: 200 000.00 ₴

🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/698Bh72FRF

💳Номер картки банки
5375 4112 2052 1277

Долучайся до лав Центурії, ставай творцем світлого майбутнього української нації. 🦾.

Миколаївська Центурія в соціальних мережах:
▫️Instagram
▫️TikTok

Так круто маятник ще не хитався.
На Різдво Нетфлікс презентує фільм про Марію - мати Ісуса Христа. І якщо судити по трейлеру, то історія цілком традиційна, образ Марії не став об'єктом феміністичної герменевтики, а основним посилом є те, що любов врятує світ. А оскільки Бог є любов, то тільки на нього нам і лишається покладати свої надії.

Та повернемось до Нетфліксу. Ця компанія значно погіршила свою репутацію серед акціонерів через насаджування ліволіберального порядку денного, який не оцінила і велика кількість глядачів, через що перегляди та прибутки просіли. Хто слідкує за Нетфліксом, кажуть, що він вже випустив деякі продукти, які мають яскраві прояви "зсуву вправо". Тобто, реакція в маскульті вже триває, хоч і повільно, про що і свідчить фільм про Марію. І враховуючи масштаб Нетфліксу, це глобальний тренд.

19 листопада - Міжнародний день захисту прав чоловіків. Я не могла пройти повз цієї дати і не скористатися можливістю записати нове відео! Тому запрошую вас до перегляду мого відео на тему маскулізму - руху за права чоловіків. Я розповідаю про виникнення цього руху, його різновиди та актуальність цієї теми в Україні під час війни.

https://youtu.be/bDGKMBBwOGY?si=zUq5wsEEDvJsjOkO

00:00 Інтро.
00:39 Тема відео.
01:36 Вусопад (Movember) - привернення уваги до чоловічого здоров'я.
02:21 Ернест Белфорт Бакс - передтеча маскулізму.
03:35 Уорен Фарелл та формування руху за права чоловіків.
04:19 Фільм феміністки Кессі Джей "Червона пігулка" та її трансформація.
07:32 Нора Вінсент та спроба чоловічого досвіду у книзі "The Self Made Man".
11:58 Різновиди маскулізму.
12:31 Ліберальний маскулізм.
13:12 Радикальний маскулізм.
13:49 Міфо-поетичний чоловічий рух.
14:41 Соціалістичний маскулізм.
15:12 Християнський чоловічий рух .
15:40 Men Going Their Own Way (MGTOW).
16:57 Чи потрібно говорити про права чоловіків?
19:03 Чоловічі права в контексті війни в Україні.
22:19 Чи існує маскулізм як рух в Україні?
23:36 Важливість звернення уваги як на маскулізм, так і фемінізм.
25:40 Кінець відео.

💸Підтримати блог донатом: https://www.buymeacoffee.com/afemina