Віра Сталинська загинула у своєму будинку в Охтирці, коли 13 березня 2022 року росіяни обстріляли житловий квартал міста.
Віра Яківна народилася в селі Крамчанка Великописарівської громади. У її родині було багато вчителів. А свого батька Віра бачила лише раз - він загинув у Другу світову війну.
Після закінчення 8 класів місцевої школи Віра вступила до Харківського аграрного технікуму, розповіла її онучка Юлія.
Далі Віра Сталинська з донькою переїхали жити до м.Охтирка. Там і зустріла свого майбутнього чоловіка. Після місяця зустрічей пара побралася. Народили ще двох діток. Побудували власний будинок.
Віра Яківна працювала в Охтирці в дорожному господарстві. Якраз у той час були збудовані мости в Климентово та Охтирці. Жінка була бригадиром будівельної групи.
«Всі підопічні її поважали, бо бабуся була доброю, веселою, компанійською, завжди допомагала іншим, про неї ніхто не міг сказати нічого поганого», - розповіла внучка.
Після виходу на пенсію Віра любила проводити час з внуками. У неї 5 онуків, 9 правнуків і 1 праправнучка.
«Бабуся гарно шила, зналася на аграрній справі (бо мала відповідну освіту), любила вирощувати на городі та в саду всяку всячину», - розповідає Юлія.
Після повномасштабного вторгнення жінка залишалася в Охтирці. У ніч на 8 березня росіяни вчергове обстріляли місто. Тоді постраждав і будинок Віри Сталинської. Онучка Юля сама не змогла приїхати до неї, тому домовилася із волонтерами, аби полагодили дім бабусі.
10 березня 2022 року Вірі виповнилося 88 років. День народження зустріла в колі рідних, хто зміг приїхати.
А 13 березня Юлі зателефонували сусіди бабусі і сказали, що її будинок горить. У дім влучив російський боєприпас і здійнявся вогонь. У цій пожежі і загинула Віра Сталинська.
Пам‘ятаємо🇺🇦
Віра Яківна народилася в селі Крамчанка Великописарівської громади. У її родині було багато вчителів. А свого батька Віра бачила лише раз - він загинув у Другу світову війну.
Після закінчення 8 класів місцевої школи Віра вступила до Харківського аграрного технікуму, розповіла її онучка Юлія.
Далі Віра Сталинська з донькою переїхали жити до м.Охтирка. Там і зустріла свого майбутнього чоловіка. Після місяця зустрічей пара побралася. Народили ще двох діток. Побудували власний будинок.
Віра Яківна працювала в Охтирці в дорожному господарстві. Якраз у той час були збудовані мости в Климентово та Охтирці. Жінка була бригадиром будівельної групи.
«Всі підопічні її поважали, бо бабуся була доброю, веселою, компанійською, завжди допомагала іншим, про неї ніхто не міг сказати нічого поганого», - розповіла внучка.
Після виходу на пенсію Віра любила проводити час з внуками. У неї 5 онуків, 9 правнуків і 1 праправнучка.
«Бабуся гарно шила, зналася на аграрній справі (бо мала відповідну освіту), любила вирощувати на городі та в саду всяку всячину», - розповідає Юлія.
Після повномасштабного вторгнення жінка залишалася в Охтирці. У ніч на 8 березня росіяни вчергове обстріляли місто. Тоді постраждав і будинок Віри Сталинської. Онучка Юля сама не змогла приїхати до неї, тому домовилася із волонтерами, аби полагодили дім бабусі.
10 березня 2022 року Вірі виповнилося 88 років. День народження зустріла в колі рідних, хто зміг приїхати.
А 13 березня Юлі зателефонували сусіди бабусі і сказали, що її будинок горить. У дім влучив російський боєприпас і здійнявся вогонь. У цій пожежі і загинула Віра Сталинська.
Пам‘ятаємо🇺🇦
#Сумщина_365
Село Сопич на Сумщині належало українським гетьманам.
Також це Батьківщина генерала-хорунжого Армії УНР.
Сопич знаходиться на самісінькому кордоні України з росією, в 45 км від Глухова. Відомо, ще з 16 століття воно було у власності гетьмана Івана Самойловича, а також у володінні гетьмана Кирила Розумовського.
У Сопичі в 1875 році народився Олександр Петрович Греків, який під час Української революції був військовим діячем, генерал-хорунжим Армії УНР. Походить з дворянської родини, витоки якої, ймовірно, з Греції.
У Сопичі залишилася мурована Миколаївська церква 1796 року всього у 100 метрів від ворожого кордону.
Село Сопич на Сумщині належало українським гетьманам.
Також це Батьківщина генерала-хорунжого Армії УНР.
Сопич знаходиться на самісінькому кордоні України з росією, в 45 км від Глухова. Відомо, ще з 16 століття воно було у власності гетьмана Івана Самойловича, а також у володінні гетьмана Кирила Розумовського.
У Сопичі в 1875 році народився Олександр Петрович Греків, який під час Української революції був військовим діячем, генерал-хорунжим Армії УНР. Походить з дворянської родини, витоки якої, ймовірно, з Греції.
У Сопичі залишилася мурована Миколаївська церква 1796 року всього у 100 метрів від ворожого кордону.
Борис Головченко загинув 24 березня 2022 року в Охтирці. Тоді вночі росіяни обстріляли із авіації та артилерії житловий мікрорайон «Дачний». Вибухівка потрапила і в будинок загиблого.
Борис народився і виріс у місті Охтирка. Після закінчення школи навчався у місцевому училищі - здобув професію помічника бурильника.
Довгий час працював на підприємстві з виготовлення меблів, згодом - в «ОхтиркаНафтогаз».
У вільний час, згадує його донька, Борис любив рибалити з друзями. Потім його захопленням та хоббі стало виготовлення меблів з дерева.
З початку повномасштабного вторгнення Борис Головченко був у Охтирці, нікуди виїздити не збирався. Чоловік ходив розбирати завали на території військової частини, ТЕЦ, які зазнали російських авіаударів. Записався до лав територіальної оборони.
«Тато говорив, що не може просто сидіти, склавши руки. Якщо він у війської справі не великий знавець, то хоча б своєю фізичною працею буде допомагати. Він кожного ранку йшов на ТЕЦ з надією віднайти людей... А ще він щиро вірив у нашу перемогу та ЗСУ» - говорить донька.
У Бориса залишилась дружина та двоє дітей, йому було 52 роки.
«Через 9 місяців після смерті тата у мене народилася донька, назвали Вікторія. Він так мріяв про внучку, але, на жаль, не дочекався», - говорить донька.
Пам‘ятаємо🇺🇦
Борис народився і виріс у місті Охтирка. Після закінчення школи навчався у місцевому училищі - здобув професію помічника бурильника.
Довгий час працював на підприємстві з виготовлення меблів, згодом - в «ОхтиркаНафтогаз».
У вільний час, згадує його донька, Борис любив рибалити з друзями. Потім його захопленням та хоббі стало виготовлення меблів з дерева.
З початку повномасштабного вторгнення Борис Головченко був у Охтирці, нікуди виїздити не збирався. Чоловік ходив розбирати завали на території військової частини, ТЕЦ, які зазнали російських авіаударів. Записався до лав територіальної оборони.
«Тато говорив, що не може просто сидіти, склавши руки. Якщо він у війської справі не великий знавець, то хоча б своєю фізичною працею буде допомагати. Він кожного ранку йшов на ТЕЦ з надією віднайти людей... А ще він щиро вірив у нашу перемогу та ЗСУ» - говорить донька.
У Бориса залишилась дружина та двоє дітей, йому було 52 роки.
«Через 9 місяців після смерті тата у мене народилася донька, назвали Вікторія. Він так мріяв про внучку, але, на жаль, не дочекався», - говорить донька.
Пам‘ятаємо🇺🇦
«Роменська мадонна»
Представником професійного живопису Сумщини був уродженець міста Ромни Григорій Стеценко.
Народився в 1710 році. Навчався, ймовірно, у ювеліра і живописця Атовича, який у кінці 17-18 століть мешкав у Ромнах. Працював у гетьманському Глухові.
На Сумщині Стеценко створив ряд відомих творів, зокрема ікону «Роменська мадонна», портрети Розумовських, а також оформив концертний зал у Глухівському палаці Розумовських.
З іменем Стеценка пов'язують декоративне оздоблення і створення ікон для церков Воскресіння Христа (1748) і Різдва Богородиці (1758) в Козельці. Вершиною його монументальної творчості вважається іконостас Спасо-Преображенського собору в Почепі.
Представником професійного живопису Сумщини був уродженець міста Ромни Григорій Стеценко.
Народився в 1710 році. Навчався, ймовірно, у ювеліра і живописця Атовича, який у кінці 17-18 століть мешкав у Ромнах. Працював у гетьманському Глухові.
На Сумщині Стеценко створив ряд відомих творів, зокрема ікону «Роменська мадонна», портрети Розумовських, а також оформив концертний зал у Глухівському палаці Розумовських.
З іменем Стеценка пов'язують декоративне оздоблення і створення ікон для церков Воскресіння Христа (1748) і Різдва Богородиці (1758) в Козельці. Вершиною його монументальної творчості вважається іконостас Спасо-Преображенського собору в Почепі.
Храм із Ромен «переїхав» до Полтави
Однією з найпривабливіших пам'яток народного монументального дерев'яного будівництва Лівобережної України є церква Покрови, яку збудували в Ромнах.
У зведенні святині брала участь безпосередньо вся громада.
Жителі Ромен самостійно розшукали майстра, який задовольнив би їх вимоги. У договорі прописали, якою повинна бути святиня.
Як зазначено в різьбленому написі на одвірках вхідних дверей, церква збудована коштом і зусиллями кошового Запорозької Січі Петра Калнишевського та Давида Чорного в 1764 р.
Церкву перенесли в Полтаву у 1907 році. Архітектори Носов та Мощенко обміряли будівлю, розібрали і перевезли до Полтави. де й поставили. На початку Другої світової війни унікальна церква згоріла.
Однією з найпривабливіших пам'яток народного монументального дерев'яного будівництва Лівобережної України є церква Покрови, яку збудували в Ромнах.
У зведенні святині брала участь безпосередньо вся громада.
Жителі Ромен самостійно розшукали майстра, який задовольнив би їх вимоги. У договорі прописали, якою повинна бути святиня.
Як зазначено в різьбленому написі на одвірках вхідних дверей, церква збудована коштом і зусиллями кошового Запорозької Січі Петра Калнишевського та Давида Чорного в 1764 р.
Церкву перенесли в Полтаву у 1907 році. Архітектори Носов та Мощенко обміряли будівлю, розібрали і перевезли до Полтави. де й поставили. На початку Другої світової війни унікальна церква згоріла.
🕯9:00 загальнонаціональна хвилина мовчання за загиблими внаслідок російської агресії
Володимир Наливайко загинув 3 березня 2022 року, коли росіяни скинули авіабомбу на Охтирську ТЕЦ.
Народився Володимир в Охтирці. Вивчився в Маловисторопському училищі на ветеринара. За спеціальністю пропрацював 2 роки у ветеринарній санітарії.
Далі - служба в армії. Коли повернувся, одружився. Працював на різних роботах на підприємствах будівельного профілю.
У родині Володимира народилася донька. Та через два роки його дружину вбили. Чоловік так і лишився одинаком, сам виховував доньку.
«Мав золоті руки: в нього добре виходило вирощувати щось в саду та на городі. Любив збирати гриби та ходити на риболовлю. Дуже смачно готував їжу: довелося цьому навчитися, бо ж лишився без дружини», - розповіла його сестра.
Останні 20 років Володимир працював на ТЕЦ в Охтирці. Після повномасштабного вторгнення багато працівників виїхали, тому тим, хто лишилися, доводилося брати додаткові зміни.
У день загибелі Володимир пішов на роботу з температурою: напередодні він захворів, але відлежатися вдома не було часу, бо треба було працювати.
«О 10 годині брат подзвонив востаннє. Я запитала про здоров‘я. І все…», - розповіла сестра.
Того ж дня пообіді в Охтирці пролунали вибухи. Одна з авіабомб, яку скинули росіяни, вибухнула на ТЕЦ.
На місці загинули п‘ятеро працівників: Ярослав Однороб, Роман Лавриненко, Сергій Єлістратов, Олександр Чувашин та Володимир Наливайко.
Володимиру було 47 років.
Пам‘ятаємо
Володимир Наливайко загинув 3 березня 2022 року, коли росіяни скинули авіабомбу на Охтирську ТЕЦ.
Народився Володимир в Охтирці. Вивчився в Маловисторопському училищі на ветеринара. За спеціальністю пропрацював 2 роки у ветеринарній санітарії.
Далі - служба в армії. Коли повернувся, одружився. Працював на різних роботах на підприємствах будівельного профілю.
У родині Володимира народилася донька. Та через два роки його дружину вбили. Чоловік так і лишився одинаком, сам виховував доньку.
«Мав золоті руки: в нього добре виходило вирощувати щось в саду та на городі. Любив збирати гриби та ходити на риболовлю. Дуже смачно готував їжу: довелося цьому навчитися, бо ж лишився без дружини», - розповіла його сестра.
Останні 20 років Володимир працював на ТЕЦ в Охтирці. Після повномасштабного вторгнення багато працівників виїхали, тому тим, хто лишилися, доводилося брати додаткові зміни.
У день загибелі Володимир пішов на роботу з температурою: напередодні він захворів, але відлежатися вдома не було часу, бо треба було працювати.
«О 10 годині брат подзвонив востаннє. Я запитала про здоров‘я. І все…», - розповіла сестра.
Того ж дня пообіді в Охтирці пролунали вибухи. Одна з авіабомб, яку скинули росіяни, вибухнула на ТЕЦ.
На місці загинули п‘ятеро працівників: Ярослав Однороб, Роман Лавриненко, Сергій Єлістратов, Олександр Чувашин та Володимир Наливайко.
Володимиру було 47 років.
Пам‘ятаємо
Гетьманська усипальня, яку перетворили на в‘язницю.
Йдеться про православний жіночий, а згодом чоловічий Гамаліївський монастир в Шосткинському районі. Він діяв з 1713 по 1924 рік.
Гетьман Іван Скоропадський оголосив себе титарем, тобто покровителем монастиря. Його коштом почалося кам'яне будівництво, якому гетьман надавав велике значення, бо монастир мав стати фамільною святинею Скоропадських. Зразком був Спасо-Преображенский монастир в Новгороді-Сіверському.
Будова Гамаліївського монастиря не має аналогів в архітектурній спадщині України.
Склеп Харлампіївської церкви став усипальницею роду Скоропадських. Тут, зокрема, вічний спочинок знайшов і Петро Іванович — батько останнього гетьмана Павла Скоропадського.
Із 1962 року колишню обитель передали Міністерству внутрішніх справ, яке переобладнало її під виробничо-виховну установу суворого режиму утримання (Шосткинська виправна колонія № 66).
У 1987 році рештки монастиря знову поставили під державну охорону як пам'ятку архітектури.
Йдеться про православний жіночий, а згодом чоловічий Гамаліївський монастир в Шосткинському районі. Він діяв з 1713 по 1924 рік.
Гетьман Іван Скоропадський оголосив себе титарем, тобто покровителем монастиря. Його коштом почалося кам'яне будівництво, якому гетьман надавав велике значення, бо монастир мав стати фамільною святинею Скоропадських. Зразком був Спасо-Преображенский монастир в Новгороді-Сіверському.
Будова Гамаліївського монастиря не має аналогів в архітектурній спадщині України.
Склеп Харлампіївської церкви став усипальницею роду Скоропадських. Тут, зокрема, вічний спочинок знайшов і Петро Іванович — батько останнього гетьмана Павла Скоропадського.
Із 1962 року колишню обитель передали Міністерству внутрішніх справ, яке переобладнало її під виробничо-виховну установу суворого режиму утримання (Шосткинська виправна колонія № 66).
У 1987 році рештки монастиря знову поставили під державну охорону як пам'ятку архітектури.
Втрачати близьких людей, друзів завжди важко і неймовірно боляче.
Позавчора від хвороби помер мій друг Влад Землянко.
Це була особлива людина: крутющий підприємець, інтелектуал, справжній патріот України, непересічна особистість, мрійник, вірний друг та людина, чиї мудрі поради і підтримка допомагали в складних ситуаціях.
Співчуття родині.
Спочивай з миром, дорогий друже, завжди будемо пам'ятати.
Позавчора від хвороби помер мій друг Влад Землянко.
Це була особлива людина: крутющий підприємець, інтелектуал, справжній патріот України, непересічна особистість, мрійник, вірний друг та людина, чиї мудрі поради і підтримка допомагали в складних ситуаціях.
Співчуття родині.
Спочивай з миром, дорогий друже, завжди будемо пам'ятати.
24 лютого 2022 року.
День, який тривав півтора місяці і змінив нас та Сумщину назавжди.
Почався він відразу після 4ї ранку з телефонного дзвінка голови Краснопільскої громади. Ці два слова я не забуду ніколи: "Олексійович, почалося!". Я добре росумів що саме почалося, але мозок відмовлявся з цим погоджуватися і запитав:
- Юра, що почалось?
- Нас поливають Градами.
Я тоді подивився у вікно в бік Краснопілля де горизонт виглядав так, наче сонце почало сходити на дві години раніше...
Мозок відмовлявся вірити в початок повномасштабної війни, бо був впевнений що мене, як голову області, яка має 564 километри кордону з росією попередять хоча б за пару діб.
Потім зателефонували друзі зі столиці і сказали що Київ бомблять...
З того моменту все що відбувалося за межами Сумської області наче перестало існувати. Цікавили лише місця де можна дістати зброю і як врятувати більше мільйона мешканців, як не втратити контроль над ситуацією і нищити ворога, скільки ще з того боку техніки і що відбувається на аеродромах, звідки ворожі літаки заходили на бомбардування наших міст.
Я не буду вдаватися в подробиці, розказуючи про той час. Парадокс у тому що не хочеться згадувати що було тоді, але це не витерти з пам'яті вже ніколи...
Багато територій нашої країни досі окуповані, ворог знаходиться біля наших кордонів і війна триває.
Але хронологію подій цього дня передивився і першим офіційним повідомленням було це:
https://fb.watch/iUK_g0LQDm/
А далі - вир подій...
Рік був лютий.
Лютий був рік.
День, який тривав півтора місяці і змінив нас та Сумщину назавжди.
Почався він відразу після 4ї ранку з телефонного дзвінка голови Краснопільскої громади. Ці два слова я не забуду ніколи: "Олексійович, почалося!". Я добре росумів що саме почалося, але мозок відмовлявся з цим погоджуватися і запитав:
- Юра, що почалось?
- Нас поливають Градами.
Я тоді подивився у вікно в бік Краснопілля де горизонт виглядав так, наче сонце почало сходити на дві години раніше...
Мозок відмовлявся вірити в початок повномасштабної війни, бо був впевнений що мене, як голову області, яка має 564 километри кордону з росією попередять хоча б за пару діб.
Потім зателефонували друзі зі столиці і сказали що Київ бомблять...
З того моменту все що відбувалося за межами Сумської області наче перестало існувати. Цікавили лише місця де можна дістати зброю і як врятувати більше мільйона мешканців, як не втратити контроль над ситуацією і нищити ворога, скільки ще з того боку техніки і що відбувається на аеродромах, звідки ворожі літаки заходили на бомбардування наших міст.
Я не буду вдаватися в подробиці, розказуючи про той час. Парадокс у тому що не хочеться згадувати що було тоді, але це не витерти з пам'яті вже ніколи...
Багато територій нашої країни досі окуповані, ворог знаходиться біля наших кордонів і війна триває.
Але хронологію подій цього дня передивився і першим офіційним повідомленням було це:
https://fb.watch/iUK_g0LQDm/
А далі - вир подій...
Рік був лютий.
Лютий був рік.
Рік тому. Суми.
У цей день, 26 лютого оборонці Сум тримали місто, відстрілюючи усю русню, яка намагалася прориватися на вулиці.
Відео - з місця бою на проспекті (на той час) Курському.
Сьогодні - це проспект Перемоги.
Дякую усім, хто взяв до рук зброю і став на захист рідного міста!
У цей день, 26 лютого оборонці Сум тримали місто, відстрілюючи усю русню, яка намагалася прориватися на вулиці.
Відео - з місця бою на проспекті (на той час) Курському.
Сьогодні - це проспект Перемоги.
Дякую усім, хто взяв до рук зброю і став на захист рідного міста!
26 лютого 2022 року. Охтирка.
За два попередні дні російського терору, місто мало великі втрати.
Загиблі наші люди, діти. Сотні поранених. Кляті орки зрозуміли, що з землі - ніяк: бо горде місто не здається і не кориться.
Тоді почали повітряний терор: скидали бомби з літаків і запускали по місту ракети.
Загинули щонайменше 70 наших захисників у військовій частині... Були розбиті житлові квартали, зруйновані десятки будинків.
Точна кількість наших втрат серед мирних мешканців того дня, наразі невідома.
З міста почалася евакуація цивільних людей на Полтавщину, цей процес був не публічним через високу небезпеку і загрозу життю, адже місто було майже в повному оточенні ворога.
Дякую 91, 93 бригадам ЗСУ, місцевій теробороні, Нацгвардії та іншим представникам Сил оборони, добровольцям, рятувальникам, лікарям, владі міста та району за захист нашої Охтрики.
Сьогодні це місто героїв, яке заплатило надвисоку ціну за це...
За два попередні дні російського терору, місто мало великі втрати.
Загиблі наші люди, діти. Сотні поранених. Кляті орки зрозуміли, що з землі - ніяк: бо горде місто не здається і не кориться.
Тоді почали повітряний терор: скидали бомби з літаків і запускали по місту ракети.
Загинули щонайменше 70 наших захисників у військовій частині... Були розбиті житлові квартали, зруйновані десятки будинків.
Точна кількість наших втрат серед мирних мешканців того дня, наразі невідома.
З міста почалася евакуація цивільних людей на Полтавщину, цей процес був не публічним через високу небезпеку і загрозу життю, адже місто було майже в повному оточенні ворога.
Дякую 91, 93 бригадам ЗСУ, місцевій теробороні, Нацгвардії та іншим представникам Сил оборони, добровольцям, рятувальникам, лікарям, владі міста та району за захист нашої Охтрики.
Сьогодні це місто героїв, яке заплатило надвисоку ціну за це...