Віват сьгодні запостив відео, де ручкою прямо в книзі підкреслюють цитату.
В коментарях більшість пише що це жах, як же так можна, неповага, вижвидавництво, книга священна, якщо вже дуже хочеться, то треба тільки легенько олівчиком, щоб в разі чого не лишилось і сліду.

У Каті з «Книжкового буття» можна глянути пару скрінів.

А я от думаю. У мене в родині читають майже всі. Домашня бібліотека, та, що з дитинства, не збереглась.

Але чи хотіла б я сьогодні почитати якусь книгу з примітками своїх бабусі та дідуся? Чи батьків? З їхніми тогочасними думками про сюжет? Побачити, які цитати їх зачепили? Які коментарі вони лишили про той чи інший вчинок героїв?

Для мене відповідь однозначно так. Бо це звʼязок. Це спосіб краще зрозуміти близьку людину. Дізнатись про неї щось нове.

Стікери відлітають та губляться, олівець затирається, а чорнило лишає слід. І в цьому весь сенс.

Дано:

Зустріч-обговорення книги завтра о 17:00

Я, яка ще її не відкривала. Якщо чесно я взагалі не дуже збиралась читати «Сім чоловіків Евелін Гʼюґо», але Настя любʼязно надіслала мені свій примірник, вирішивши що не мусить страждати та палати наодинці.

Тож ваші ставки, до якого чоловіка я встигну дочитати?

🐉 Книжковий Дракон

*бігає, кричить*
Нарешті ❤️‍🔥

План читань на наступний тиждень виглядає так.

Люблю складати стосик «ось це буду читати наступним, щоб в результаті взяти щось зовсім інше😅

Показуйте, що зараз читаєте

🐉 Книжковий Дракон

А ще я таки дочитала «Сім чоловіків Евелін Гʼюґо» і мені не сподобалось.

Це було поверхнево і повірити в історію не вдалось.
Найцікавіше в книзі виявилось двогодинне обговорення з Закладкою.

І там же на обговоренні висунули теорію, що авторка грала в бінго з тем, які потрібно згадати щоб було.
Бо інакше пояснити до чого були ті раптові одиночні осяяння мудрості неможливо.

Пласкі персонажі. Жоден з них не викликав інтересу чи якихось емоцій.

У нас є Евелін, яка доживши до поважного віку вирішує «сповідатися», хоча насправді просто розповісти ще одну історію про себе. Можливо навіть трошки приправивши її правдою, але всі учасники, що могли хоч якось підтвердити чи спростувати розказане вже мертві, тож маємо що маємо.

У нас є журналістка Монік, яку чомусь обрали для цієї сповіді. Хоча вона і як журналістка не дуже (окрім однієї статті, за яку її і взяли на роботу) і по життю не дуже визначилась. Зате за два дні розмов з Евелін раптово вчиться показувати зуби. Це ж так і працює, так.

У нас є приблизно нуль атмосфери Голлівуду. Хоча там і присутні згадки про зйомки та інколи якісь церемонії - вони не додають історії обʼєму чи відчуття, що це було дійсно зіркове життя жінки яку всі бажали, за якою постійно стежили чужі очі. Та і про ті очі згадується тільки в зручні моменти.

Плоттвіст може і став би несподіванкою, але постійні включення цієї книги в тематичні добірки максимально спойлерять цей момент.

Відповідь на питання чому ж обрали Монік теж якось розчаровує і додає впевненості, що Евелін просто хотіла переконати саму себе в правильності своїх вчинків і полегшити ношу своєї відповідальності під кінець життя.

Але оформлення у книги красиве.

🐉 Книжковий Дракон

Почала «Не в тому місці, не в той час».

Сюжет завʼязаний на часових петлях (чи стрибках в часі, поки що не дуже зрозуміло чи змінюється щось в майбутньому через дії героїні чи саме вони і приводять до подій першої глави) - обожнюю такі історії.

Героїня прокидається кожен раз на якийсь проміжок часу раніше. На день, на два, на тиждень.

І мені подобається як раціонально вона реагує на факт того, що цей день вже був:
✔️дізнатись у лікаря про можливі психічні захворювання
✔️ погуглити про часові парадокси
✔️знайти вчених, що займаються часом та всяким таким.
✔️спробувати зрозуміти, що може бути причиною і як можна це припинити.

У мене позаду перші сто сторінок і жодної теорії куди це все може привести.

🐉 Книжковий Дракон